Ваша дитина вам бреше? Можливо, це не так вже й погано

Автор фото, Elena Hoicka
- Author, Джордж Сендемен
- Published
- Час прочитання: 5 хв
Коли на стіні раптом з'являються малюнки, а з шафи зникає печиво, дитина може звинуватити собаку або сказати, що це зробив привид, навіть якщо сама стискає в руці олівці чи вся в крихтах.
Брехня у дітей є тим, із чим стикається більшість батьків. Проте така нещирість і схильність до вигадок - важлива частина психічного розвитку.
"Насправді це навичка, яку вони розвивають і з якою експериментують, щоб ставати в ній кращими", – пояснює клінічна психологиня Джейд Редферн у подкасті CBeebies Parenting.
Експерти пояснюють, чому здатність брехати - це ознака здорового розвитку дитини, а також як допомогти виховати в ній чесність.

Автор фото, Elena Hoicka
За словами Редферн, маленькі діти ще не мають достатньо розвинених навичок, щоб по-справжньому брехати, але до обману вони здатні ще до досягнення однорічного віку.
В одному з досліджень, яке провели в Університеті Бристоля та згадали у подкасті, виявили, що приблизно чверть дітей уже в десятимісячному віці, видається, розуміють певні форми обману.
Професорка Елена Хойка, яка очолювала це дослідження, каже, що було захопливо спостерігати, наскільки "дивовижно маленькі" діти можуть бути кмітливими й хитрими, зокрема і її власні.
"Як мати трьох дітей, я точно можу підтвердити, наскільки вони бувають винахідливими та спритними.
Ховатися під столом або зачинятися у ванній, щоб потайки з'їсти цукерки чи шоколад, є одним із їхніх улюблених прийомів".
За словами Хойки, обман, до якого вдаються діти приблизно з дворічного віку, доволі простий: наприклад, вони вдають, що не чують батьків, або заперечують, що зробили щось заборонене.
"Це також може проявлятися в тому, що дитина таємно робить те, що їй заборонили, – каже вона. – Наприклад, заглядає в сумку, куди їй не дозволяли дивитися, коли здається, що ніхто не бачить. Або вигадує виправдання, скажімо, заявляє, що їй терміново треба до туалету, коли її просять прибрати за собою".
До трьох років діти стають значно вправнішими й винахідливішими в обмані, демонструючи глибше розуміння мови та того, як працює свідомість інших людей.
За словами Хойки, у цьому віці вони також починають приховувати частину інформації. Наприклад, цілком правдиво повідомляють батькам, що брат чи сестра їх ударили, але замовчують той факт, що самі вдарили першими.
Такі прояви обману свідчать про розвиток того, що Редферн називає "теорією розуму" – здатністю усвідомлювати, що інші люди мають власні думки, наміри, знання та погляди, які можуть відрізнятися від їхніх власних.

Автор фото, Elena Hoicka
"Коли діти дорослішають, ми хочемо, щоб вони навчилися й розвинули розуміння того, що є окремими особистостями зі своїми власними думками та намірами", – пояснює вона.
"Саме так вони розвивають навички емпатії, тобто здатність розуміти думки й почуття інших людей, які можуть відрізнятися від їхніх власних".
Ще одна причина, чому дитина може брехати, полягає в самозбереженні: вона не хоче засмучувати або розчаровувати батьків.
"Усі люди прагнуть прив'язаності, – каже Редферн. – Діти також керуються потребою зберігати стосунки зі своїми опікунами, адже залежать від них".
За її словами, з раннього віку діти вчаться розуміти, що допомагає їм зблизитися з батьками чи опікунами, а що, навпаки, віддаляє їх одне від одного. Саме тому Редферн вважає, що заохотити чесність можна, створивши для дитини безпечне середовище, у якому вона не боятиметься говорити правду.
"Ми маємо знаходити способи допомогти дітям почуватися достатньо безпечно, щоб сказати нам правду, коли вони припустилися помилки й бояться нас розчарувати".
Переможниця останнього сезону шоу The Traitors Рейчел Даффі розповіла в подкасті CBeebies Parenting, що саме над створенням такої атмосфери довіри вона й намагається працювати у стосунках зі своїми дітьми.

Автор фото, Elena Hoicka
Рейчел Даффі, мати трьох дітей, пригадує випадок, коли її старший син узяв велосипед брата й розбив його, врізавшись у автомобіль. Спочатку хлопчик намагався збрехати про те, що сталося.
"Я сказала йому: "Тебе не чекають серйозні неприємності, якщо ти скажеш правду". А потім просто відійшла й дала йому трохи простору.
І тоді він зізнався: "Так, це був я". Він зрозумів, що цей простір безпечний. Ми поговорили без підвищених тонів, без крику чи сварок".
За словами Редферн, це гарний приклад того, як варто реагувати в подібних ситуаціях. Вона додає, що іноді невелика неправда або делікатне пом'якшення правди можуть бути доречними, наприклад, коли дитина отримує подарунок, який їй не подобається, або коли висловлюється про зовнішність інших людей.
"Нещодавно мої діти без жодних вагань повідомили мені, що я дуже зморшкувата, – сміється вона. – І я знову намагаюся поставитися до цього з відкритою цікавістю".
Замість того щоб ображатися, вона запитує дітей, чому вони так думають і що саме мають на увазі.
"Гадаю, дуже важливо, щоб із дорослішанням дітей ми могли вести з ними відкриті, допитливі розмови. Коли дитині знову і знову показують приклад емпатії та ставляться до неї з розумінням, це допомагає їй розвивати співчуття до почуттів інших людей".






























