Одне місто - два світи. Як живе Нікосія - остання розділена столиця світу

Через десятиліття після падіння Берлінського муру столиця Кіпру досі залишається розділеною навпіл. Її частини відокремлюють одна від одної спостережні вежі, колючий дріт і буферна зона ООН.

Минувши старовинні венеційські мури Нікосії, я пішов уздовж низки сітчастих парканів, увінчаних колючим дротом, і потрапив на нічийну землю.

На контрольно-пропускному пункті мене раптом оточили спостережні вежі та напівзруйновані будівлі в самому серці буферної зони ООН - геополітичного шраму, що проходить просто через столицю Кіпру.

Охоронець у тимчасовому наметі перевірив наші паспорти й дозволив пройти на інший бік. Хоча я залишався в тому самому місті на тому самому середземноморському острові, я щойно залишив Республіку Кіпр і Європейський Союз.

Тепер я стояв на території самопроголошеної Турецької Республіки Північного Кіпру (ТРПК), у самому центрі останньої розділеної столиці світу.

У 1974 році турецькі війська вторглися на північ Кіпру у відповідь на військовий переворот, підтриманий хунтою, що правила Грецією.

Унаслідок цього 150 тисяч греків-кіпріотів і 50 тисяч турків-кіпріотів були змушені залишити свої домівки та переселитися в інші частини острова. Відтоді Кіпр і його столиця Нікосія залишаються розділеними навпіл: однією частиною керує грецька більшість острова, іншою - турецька меншина.

Сьогодні ця розділена середземноморська столиця дає мандрівникам рідкісну можливість побачити місто, мешканці якого вже понад 50 років відокремлені від своїх сусідів.

Острів, розірваний навпіл

Останні сім років я живу в Берліні - мабуть, найвідомішому у світі місті, яке колись було розділене.

Від мого дому в колишній Східній Німеччині до місць, де досі помітні сліди Берлінського муру, можна дійти пішки, і я регулярно буваю по обидва боки колишнього кордону. Дізнавшись, як десятиліття поділу сформували місто, яке тепер називаю домом, я захотів побачити останню столицю світу, де такий кордон досі існує.

До війни єдиний міжнародний аеропорт Кіпру розташовувався в самому центрі Нікосії.

Однак останні 52 роки його іржаві рештки стоять покинутими посеред буферної зони ООН, відомої як "Зелена лінія".

Тож я прилетів до Пафоса, прибережного міста на південному заході Кіпру, а звідти за дві години автобусом дістався Нікосії. Там я записався на екскурсію від Walk Talk Cyprus, яку проводить місцева мешканка, гречанка-кіпріотка Елені Еллінас.

"Я започаткувала цю екскурсію, тому що відчувала: немісцеві часто надто спрощено сприймають Кіпр, а особливо Нікосію, або неправильно його розуміють, - розповіла вона. - Люди читають про конфлікт в історичних книжках або новинних заголовках, але рідко мають змогу відчути живу душу міста й зрозуміти, яким насправді є повсякденне життя поблизу пункту перетину кордону".

Еллінас було лише чотири роки, коли багаторічне етнічне й націоналістичне протистояння між греками-кіпріотами та турками-кіпріотами призвело до вторгнення турецьких військ на північ Кіпру.

Через бойові дії її родина була змушена залишити дім у Фамагусті (нині Газімагуса, на території ТРПК) і переїхати до табору біженців на південно-східному узбережжі острова.

"У таборі було важко, - згадує вона. - Ми з мамою та сестрою захворіли. Коли батько прийшов провідати нас і побачив, у яких жахливих умовах ми живемо, то зрозумів, що мусить урятувати свою родину. Йому вдалося доправити нас автомобілем до британської військової бази в Акротирі, звідки британські військові евакуювали нас до Великої Британії. Нам пощастило".

Серцем родина завжди залишалася на Кіпрі, тож у 1980 році повернулася на острів і оселилася в Нікосії.

"Це місто прийняло нас, допомогло зібрати докупи уламки нашого зруйнованого життя й поступово стало місцем, де ми пустили нове коріння та облаштували дім".

У 1983 році турки-кіпріоти в односторонньому порядку проголосили окрему державу.

Однак лише у 2003 році мандрівники й самі кіпріоти - як греки, так і турки - отримали змогу перетинати міжнародно не визнаний кордон, що розділяє острів. Сьогодні Турецька Республіка залишається єдиною країною, яка офіційно визнає Турецьку Республіку Північного Кіпру (ТРПК).

Еллінас каже, що пам'ятає свою першу після втечі спробу перетнути кордон так, ніби це було вчора.

"Переступити на той бік було наче потрапити просто в сон, - розповіла вона. - Коли я вперше вже дорослою пройшла тими районами, то відчула, ніби повернулася в 1970-ті… Усе здавалося абсолютно нереальним, приголомшливим і викликало глибокі емоції".

У 2019 році Еллінас започаткувала свої екскурсії, щоб "поділитися душею острова, який я так сильно люблю", і допомогти мандрівникам відчути ті самі емоції.

Нікосія сьогодні

Екскурсії Еллінас починаються біля контрольно-пропускного пункту "Ледра-Палас" - першого переходу, який влада турків-кіпріотів відкрила в демілітаризованій буферній зоні ООН, відомій як "Зелена лінія", у 2003 році.

Колись "Ледра-Палас" був найвідомішим готелем Кіпру - розкішним закладом, який відкрився у 1949 році й часто приймав політиків і кінозірок, зокрема Елізабет Тейлор, Річарда Бертона та Софі Лорен.

Під час турецького вторгнення 1974 року тут також точилися запеклі бої. На фасаді досі видно сліди від куль, а нині будівлю обнесено колючим дротом і огороджено силами миротворців ООН. Після припинення вогню готель використовували як штаб-квартиру та казарми миротворців ООН аж до 2019 року.

Будинки та інші споруди, що опинилися посеред буферної зони, досі стоять покинутими, ніби час у них зупинився.

На іншому кінці дороги поблизу "Ледра-Палас" Еллінас показала пункт перетину кордону з ТРПК. Під написом "Турецька Республіка Північного Кіпру" великими жирними червоними літерами викарбувано слово "НАЗАВЖДИ".

Так само з грецького боку видно величезний прапор ТРПК, намальований на схилі пагорба на північ від Нікосії, з написом: "Який щасливий той, хто називає себе турком".

Еллінас висловила розчарування через такі націоналістичні гасла й сподівання, що одного дня острів знову об'єднається.

"Хоча дехто з кіпріотів і далі живе минулим, багато людей щиро прагнуть єдності, - сказала вона. - Цей настрій відчувається в тому, як оживають такі райони, як відновлені вулиці навколо Ерму - колись головного торговельного осередку міста, аж до війни. Мистецтво, молодь і місцева громада повертають життя у простори, які колись були покинутими й мертвими".

Щоб допомогти відвідувачам побачити обидві частини Нікосії, Еллінас радить усім мандрівникам після завершення екскурсії перейти на турецький бік міста.

"Неможливо по-справжньому зрозуміти розділену столицю, дивлячись на неї лише з одного боку, - сказала вона. - Треба відчути обидві перспективи".

Як спланувати подорож

Велика Британія та США не мають спеціальних попереджень щодо подорожей на Кіпр.

Громадянам країн, що не входять до ЄС, для перетину буферної зони ООН у Нікосії потрібен паспорт, тоді як громадяни ЄС можуть пред'явити національне посвідчення особи або паспорт.

Оскільки на грецькій частині острова використовують євро, а на турецькій - турецьку ліру, більшість іноземних туристів воліють зупинятися на південній, грецькій частині Кіпру.

На думку Еллінас, у багатьох сенсах Кіпр і досі залишається єдиним цілим. Обидві частини острова мають спільну історію, архітектуру і, як вона каже, спільний біль.

"Страждань зазнали всі кіпріоти, незалежно від їхнього походження, - сказала вона. - Коли переходиш на інший бік і прогулюєшся такими місцями, як старий вірменський квартал Араб-Ахмет, або йдеш історичною вулицею Вікторія, здається, ніби час там завмер".

"Старі будинки, тиша навколо й можливість побачити людські долі по обидва боки кордону допомагають мандрівникам скласти цілісне, сповнене співчуття уявлення про те, чим насправді є цей острів".

Пройшовши контрольно-пропускний пункт у буферній зоні ООН і ступивши на територію ТРПК, я відчув, ніби потрапив до іншої країни.

Якщо вздовж "Зеленої лінії" на грецькому боці стояли покинуті будівлі, то турецький бік здавався значно жвавішим. Пішоходи заповнювали вузькі вулиці, у повітрі витав апетитний аромат турецьких кебабів, а невдовзі переді мною постала мечеть із куполом, розташована в караван-сараї XVI століття.

Я відвідав кілька місць, які порадила Еллінас, зокрема караван-сарай Бююк-Хан XVI століття та квартал Саманбахче Евлер - унікальний житловий комплекс із будинками з глинобитної цегли, зведеними за геометричним плануванням.

Однак найбільше мені запам'ятався візит до книгарні Rüstem Kitabevi, заснованої у 1937 році. Помилувавшись рядами книжок у твердих палітурках на двох поверхах, я випив кави й скуштував морквяний пиріг.

Батько Алі Рюстема започаткував цей бізнес у 1937 році, облаштувавши книгарню в будинку свого діда, коли Кіпр перебував під британським колоніальним правлінням (1878–1960).

Рюстем народився у 1971 році й був надто малим, щоб добре пам'ятати Кіпр до того, як буферна зона розділила острів навпіл. Він розповідає, що має добрих друзів серед грецької громади, але для людей його покоління поділ Нікосії між двома громадами став звичним явищем.

"Звісно, завжди може бути краще", - сказав він, додавши, що сподівається на більше "здорового глузду" й "раціональності" у відносинах між грецькою та турецькою адміністраціями.

А поки що, як і Еллінас, він радить туристам відвідати також грецьку частину міста, щоб на власному досвіді познайомитися з різними культурами.

Як сказала мені Еллінас: "Нікосія - це не просто розділене місто з минулого. Це живе місто, сповнене надії, де люди простягають руки через кордони, щоб зцілити рани, відбудувати зруйноване й знову відчути себе частиною спільноти".