Чому ми бачимо світ не таким, яким він є

Понад 200 років тому Іммануїл Кант висловив ідею, яка змінила уявлення людини про саму себе. Ми звикли думати, що спостерігаємо реальність - ніби дивимося у вікно. Але, на думку філософа, все значно складніше: людський розум не лише сприймає світ, а й активно бере участь у тому, як цей світ постає перед нами.

Про це нагадує стаття Psychology Today, присвячена знаменитій праці Канта "Критика чистого розуму".

Навіть сьогодні її вважають однією з найвпливовіших книг в історії філософії.

Переворот у мисленні

До Канта філософи століттями сперечалися про те, звідки беруться наші знання.

Одні, зокрема Рене Декарт, Бенедикт Спіноза та Готфрід Лейбніц, вважали головним джерелом пізнання людський розум. Інші - як-от Джон Локк і Девід Юм - наполягали, що знання приходять через досвід і чуття.

Особливо радикальним був Юм. Він звертав увагу на те, що ми ніколи не бачимо причинно-наслідковий зв'язок напряму. Ми лише спостерігаємо, як одна подія відбувається після іншої.

Наприклад, якщо м'яч розбиває вікно, ми вважаємо удар причиною розбитого скла. Але сам зв'язок між цими подіями побачити неможливо.

Ці міркування змусили Канта переглянути власні погляди. Згодом він зізнавався: "Саме аргументи Девіда Юма вперше пробудили мене від догматичного сну".

У відповідь Кант запропонував ідею, яку порівнював з відкриттям Миколая Коперника. Колись люди були переконані, що Сонце обертається навколо Землі. Коперник перевернув це уявлення і показав, що все навпаки.

На думку Канта, схожий переворот потрібен і в розумінні того, як ми пізнаємо світ.

Можливо, не наше знання має підлаштовуватись під реальність, а реальність, яку ми сприймаємо, проходить через фільтри нашого розуму.

Як наш розум формує реальність

Головна ідея Канта полягає в тому, що людина не є пасивним спостерігачем.

На його думку, наш розум постійно бере участь у тому, як ми сприймаємо реальність.

Ми не народжуємося чистим аркушем, який лише накопичує враження. Від самого початку наш мозок має певні способи впорядковувати інформацію. Саме завдяки їм ми розуміємо, що таке простір, час, причина і наслідок.

Як пише Psychology Today, Кант вважав, що простір і час - це не властивості самого світу. Це радше своєрідні "окуляри", через які ми на нього дивимося.

Саме тому люди можуть мати спільне уявлення про реальність. Ми можемо по-різному бачити деталі, але загалом розуміємо світ за схожими правилами.

Якщо сказати зовсім просто, ми ніколи не бачимо реальність у "чистому вигляді". Ми завжди бачимо її такою, як її допомагає нам зрозуміти наш власний розум.

Таємниця, яка нам недоступна

Але в цієї теорії є й інший бік.

Якщо весь наш досвід проходить через фільтри розуму, виникає логічне запитання: чи можемо ми пізнати світ таким, яким він існує сам по собі?

Відповідь Канта була доволі категоричною: ні.

Він поділив реальність на два рівні.

Перший - світ явищ, тобто все, що ми можемо бачити, досліджувати й вивчати.

Другий - світ речей, який існує незалежно від нашого сприйняття.

Цей другий рівень Кант називав ноуменальним світом, або "речами в собі". І саме він, на думку філософа, назавжди залишається недоступним для людського пізнання.

Звідси випливав доволі сміливий висновок. Питання про Бога, душу чи свободу волі неможливо остаточно розв'язати за допомогою науки або логіки. Вони виходять за межі того, що людина може достовірно знати.

Не дивно, що для багатьох сучасників Кант був справжнім руйнівником старих догм. Фактично він поставив під сумнів століття міркувань про природу реальності.

Від філософії до нейробіології

Через два століття дискусія про межі людської свободи продовжилася вже в науці.

В інтерв'ю BBC відомий нейробіолог, професор Стенфордського університету Роберт Сапольскі висловив ще радикальнішу думку: свободи волі не існує взагалі.

На його переконання, кожне наше рішення є результатом нескінченного ланцюга біологічних і соціальних причин.

"Як ви стали тією людиною, яка схильна ухвалювати саме такі рішення? Як це сталося? Саме тут свобода волі просто зникає", — каже Сапольскі.

Він стверджує, що на наші вчинки впливають гени, гормони, особливості роботи мозку, умови внутрішньоутробного розвитку, виховання, культура, життєвий досвід і навіть події, які сталися ще до нашого народження.

Коли людина робить вибір, їй здається, що рішення належить лише їй. Але, на думку Сапольскі, цей вибір уже підготували десятки чинників поза нашим контролем.

"Не я маю доводити, що свободи волі не існує. Це мають доводити ті, хто стверджує протилежне", - каже він.

Старе питання, нові відповіді

І тут сучасна наука несподівано повертає нас до Канта.

Якщо німецький філософ говорив про межі людського пізнання, то Сапольскі намагається пояснити людську поведінку мовою біології та нейронауки.

Втім, далеко не всі науковці погоджуються з таким підходом.

Як писала BBC, філософ Адам Півоварчик з Університету Нотр-Дам вважає помилкою спроби пояснити свободу волі винятково через науку. На його думку, це також моральне й філософське питання.

Схожу позицію займає і філософ Джон Мартін Фішер з Каліфорнійського університету.

"Наука, безумовно, важлива. Але це не означає, що свобода волі є суто науковою проблемою", — каже він.

Фактично ця дискусія повторює проблему, яку ще у XVIII столітті сформулював Кант: існують питання, на які наука може дати лише часткову відповідь.

То ми створюємо світ чи світ створює нас?

Сьогодні окремі ідеї Канта про простір і час уже переглянула сучасна фізика. Теорія відносності Альберта Ейнштейна та неевклідова геометрія показали, що будова Всесвіту значно складніша, ніж уявляв собі мислитель XVIII століття.

Але його головний висновок досі звучить напрочуд сучасно.

Ми не просто відкриваємо реальність. Ми беремо участь у тому, як вона постає перед нами.

Саме тому суперечки про свободу волі, свідомість і природу людського вибору не вщухають і сьогодні. Філософи розмірковують про межі знання. Нейробіологи досліджують, наскільки вільними є наші рішення. Психологи вивчають механізми сприйняття.

Та, можливо, найскладніше запитання, яке залишив нам Кант, звучить так: якщо все, що ми знаємо про світ, проходить через фільтри нашої свідомості, чи зможемо ми коли-небудь побачити реальність такою, якою вона є насправді?