"Мати Вістлера": як картина стала мемом і чому це розгнівало б її творця

"Мати Вістлера" – одна із найбільш впізнаваних картин у світі. Вона стала мемом, який відтворювали нескінченно, зокрема в мультику про Дональда Дака, епізоді "Сімпсонів" та "Лоліті" Набокова. Як ця картина стала такою відомою?

"Мати Вістлера", оригінальна назва якої звучить як "Композиція в сірому та чорному: Портрет матері художника" (1871), представлена зараз ​​в галереї Тейт Британія на виставці Джеймса Еббота Макніла Вістлера.

Виставка є найбільшою ретроспективою художника за три десятиліття, а ще це рідкісна можливість побачити картину "Мати Вістлера" в місті, де вона була створена.

Це також можливість поміркувати, чому саме ця картина, а не жодна з інших 150 робіт, представлених на виставці, отримала таку славу.

Історія "Композиції в сірому та чорному: Портрет матері художника" почалася з лікарняного листа та невдачі.

Одного разу наприкінці жовтня 1871 року Вістлер, 37-річний американський художник, який жив у Лондоні, отримав звістку про те, що його модель Меггі захворіла і не може прийти до нього на фотосесію.

Замість неї для коханого сина неохоче погодилася його матір, Анна Макніл Вістлер. Пізніше, розмірковуючи над збігом обставин, що призвели до створення картини, вона написала: "Розчарування – це засіб благословення від Господа".

Але благословенню передувало багато розчарувань.

"Композиція в сірому та чорному кольорах" ледве не згоріла під час пожежі в поїзді в 1871 році. Наступного року її мало не відхилили від участі в щорічній виставці Королівської академії, поки друг Вістлера та академік сер Вільям Боксолл не став на її захист.

Але навіть коли її таки виставили в Королівській академії в 1872 році, критики та публіка були не надто вражені.

Такий невдалий початок життя картини навряд знаменує суперпопулярність у майбутньому, але тим це і вражає.

Картини Вістлера постійно критикували за їхні назви.

Вікторіанська публіка обожнювала історії, особливо знайомі з драматургії, поезії, міфів, а відтак і картини з назвами, які чітко визначали їхній зміст. Натомість картини Вістлера мали неоднозначні описи, такі як "гармонія", "ноктюрн" чи "симфонія".

А тому і його робота 1872 року, представлена в Королівській академії, здалася публіці емоційно відстороненою, вона була зосереджена радше на "компонуванні" сірих і чорних тонів, аніж на розкритті внутрішнього світу матері художника.

Але сам Вістлер вважав, що випереджає свою аудиторію. Він проповідував ідею "мистецтво заради мистецтва", вважаючи, що живопис не має зациклюватися на сюжеті, радше задовольнятися власною абстрактною мовою кольору та форми.

Від невідомості до слави

На той час це був радикальний підхід до мистецтва.

Але Вістлер усвідомлював свою ідентичність провокатора і у публічному житті підкреслював її екстравагантною поведінкою, яскравими анекдотами та дотепними висловами.

Вістлер був одним із перших художників, який культивував себе як медійну особистість, викликаючи суперечки та часто звертаючись до преси з лаконічними жартами або саркастичними дотепами, а також вступаючи в словесні перепалки з такими критиками, як Джон Раскін.

Певною мірою подальша слава картини "Композиція в сірому та чорному: Портрет матері художника" була пов'язана зі скандальністю самого Вістлера. Але у 1870-1880-х роках картина залишалася значною мірою невідомою, і на якийсь час художнику навіть довелося передати її на зберігання своїм кредиторам після оголошення банкрутства.

Але група захоплених ним колег-художників почала успішну лобістську кампанію, підштовхуючи французький уряд придбати картину. І от, в 1891 році вона стала національним надбанням французької держави та була виставлена у Люксембурзькому музеї.

Вперше в своїй історії "Мати Вістлера" виринула з сіро-чорної невідомості на золоте світло слави.

Її купівля Францією викликала інтерес у американських ЗМІ, і невдовзі про неї почали писати численні газети та журнали. В одному з них її назвали "найбільш беззаперечним шедевром другої половини 19 століття". Так почуття національної гордості посприяло популярності картини.

Але згодом рекламодавці побачили в картині інше - зворушливий образ турботливої матері. Під час Першої світової війни "Мати Вістлера" з'являлася на агітаційних плакатах із закликами вступати до армії та про сертифікати воєнних позик, нагадуючи людям про сімейні цінності, які солдати захищали на війні.

Ще одним поворотним моментом у популяризації картини став 1932 рік, коли Альфред Барр, директор Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва домовився про те, щоб взяти з собою картину в дворічний турне по 18 містах США, де її побачили два мільйони людей.

Для Барра Вістлер був одним із тих художників, які проклали шлях до абстрактного мистецтва. І в турі він хотів закріпити за Вістлером статус американського митця, який зробив важливий внесок в еволюцію сучасного мистецтва США.

Але час, на який припало турне, теж мав значення. Це був час Великої депресії, період величезних економічних труднощів для багатьох сімей по всій території США.

Завдяки своїй стриманій простоті картина Вістлер мала всі складові, щоб стати іконою стійкості та сили материнської фігури – відродження її ролі під час Першої світової.

Останньою зупинкою турне по США став рідний штат Вістлера, Массачусетс, і це збіглося з Днем матері 1934 року.

Того ж року в США випустили марку із зображенням "Матері Вістлера" та написом "На згадку та на честь матерів Америки". Це ще більше посилило популярність картини.

Коли Асоціація хлопчиків в Ашленді, штат Пенсільванія, мала обрати сюжет для великої публічної скульптури на тему материнства в 1937 році, вони обрали саме картину Вістлера.

Справжній ключ до успіху

Як тільки слава "Матері Вістлера" почала стрімко рости, зупинити її стало вже неможливо.

Акти пошани та карикатури з'являлися в нескінченних та доволі різноманітних формах. Художники запозичували її формат для власних портретів, карикатуристи жартували з її урочистого спокою, а письменники та режисери згадували її як символ "респектабельного" смаку середнього класу.

Оригінальна концепція, яку обігрували у мемах із зображенням картини, легко зчитувалася. Тема материнства універсальна, а композиція та колір картини Вістлера достатньо прості, щоб їх легко скопіювати.

У той же час відсутність чіткого сюжету зробило картину відкритою до різних тлумачень. Саме тому її постійно переосмислюють, особливо у жартівливому та провокаційному дусі. Покірність та стоїцизм матері можна ефектно поєднати з будь-якою формою дурості, а її старомодність – з сучасними технологіями. Замініть її на кішку чи собаку - і це досі виглядатиме кумедно.

Популярність цього образу почалася з його появи в друкованих ЗМІ на початку 20-го століття, а потім його увічнили в мультфільмах Діснея, на обкладинках журналів і в рекламі.

Сьогодні ви можете знайти реконструкції "Матері Вістлера" за участі багатьох несподіваних персонажів, от як Черепашок ніндзя, героїв "Вулиці Сезам" або ж "Маппет-Шоу".

Цей процес перетворення картини на мем повністю суперечить оригінальним художнім принципам Вістлера.

"Мистецтво має бути незалежним від будь-якої балаканини", – якось писав він, – і має уникати "відданості, жалю, любові, патріотизму тощо".

Як іронічно, що незмінна популярність "Матері Вістлера" ґрунтувалася саме на сентиментальному погляді на материнство і національну гордість США. Слава на таких умовах була би анафемою для Вістлера.

Слава твору мистецтва часто виходить за межі контролю творця. Епатажна особистість Вістлера та його художня майстерність заклали основу для слави "Композиції в сірому та чорному: Портрет матері художника".

Справжнім ключем до її успіху став час. Спочатку картина не мала великого визнання і ніби чекала моменту, коли США знадобиться національний шедевр і материнська фігура.

І коли цей момент настав, "Мати Вістлера" перестала бути просто "композицією" – вона стала іконою.