"І святі, і грішні". Репортаж із секс-шопів і стриптиз-клубів Львова

18+

Багато хто знає Львів як культурну столицю України – з мощеними вуличками, просякнутими історією, повними костелів і архітектурних пам'яток. Але це місто живе не тільки духовністю.

"А член збільшуєте?" – сміється п'яний молодий хлопець, вриваючись у один із багатьох місцевих секс-шопів із галасливої переповненої вулиці в центрі, де в ці дні святкували 770-річчя Львова.

Контраст між "публічним" образом міста і реаліями особливо помітний на перетині Катедральної площі та вулиці Шевської.

На площі стоїть бароковий Гарнізонний храм, де відспівують військових і відомих людей, а вже за рогом – два стриптиз-клуби з темними вікнами – чи шоу-бари, як їх зараз називають.

Вони оживають після 20-ї вечора, коли на вході з'являються охоронці, а на Площі Ринок – хлопці з флаєрами на безплатний алкогольний напій у шоу-барі.

"Хочете глянути, які дівчата в нас є?" – каже хлопчина, показуючи відео із танцями напівоголених дівчат на телефоні.

"Всередині вони ще більш оголені", – заманює він.

Не всім львів'янам подобається існування таких розваг, і через це іноді виникають скандали.

Стриптиз-клубів у центрі щонайменше п'ять, а неподалік на прилеглих вулицях розташовані секс-шопи, яких теж забагато, як хтось вважає. У мене вийшло нарахувати 11.

Обличчя міста змінюється, вважають деякі місцеві.

Та чи так це насправді?

Сексшопи уже не ті

Офіс Наталки Грабович, галичанки і співвласниці онлайн-крамниці секс-товарів Hot Mammas, розташований далі від метушні Площі Ринок.

Та багатьом із 37 тисяч людей, які стежать за однойменним магазином та блогом в Instagram, було би цікаво тут опинитися.

Пухнастий рожевий диван, з якого Наталка виходить в ефір, вібратори на полицях у перемішку з релігійними статуетками, подушки у формі кліторів, а ще підсвітка-зображення Ісуса із підписом "Я всьо бачу".

Не так давно, каже Наталка, яка в бізнесі вже 7 років, сексшопів у Львові було "дуже мало" й вони були "дуже страшні – заходиш туди, а там все в пенісах, якесь темне".

Оглядів на те, як їхніми товарами користуватися, у соцмережах теж не було, а коли і були, то російськомовні, що Наталці хотілося виправити.

Сьогодні ж, "судячи з того, скільки фізичних точок я бачу в місті, секс-шопи, здається, вже стали мейнстрімом".

І вони більше не відлякують своїм виглядом.

Секс-шоп "Перчинка" на одній із вуличок біля проспекту Шевченка радше схожий на сучасний міні-маркет.

Ось відділ інтимної косметики, далі – рай для любителів секс-іграшок і БДСМ, потім куточок із сексуальною білизною, і насамкінець – кімната із тими самими реалістичними членами, далі від очей тих, кого такі товари не цікавлять.

Усе це дають пробувати, включати, мацати.

Кілька хвилин такої екскурсії, і я не втримуюся від спокуси спробувати на губах в себе на обличчі тремтячий ефект рідкого вібратора. Це такий гель, суперхіт продажів, який намащують на геніталії для посилення відчуттів, кажуть у магазині.

"Але такий простір все одно іноді ставить в незручне становище, тому консультант підходить тільки тоді, коли це дійсно треба, – каже Петро, менеджер "Перчинки". – Щоб людина не думала, що за нею хтось спостерігає".

Втім, останніми роками люди соромляться менше, вони стали відкритішими та розкутішими, кажуть у індустрії.

Сьогодні й деякі гінекологи радять ходити у секс-шопи – за якісними лубрикантами або вагінальними кульками для розробки м'язів.

Цікаво, що тут можна знайти і великий набір менструальних чаш.

"Були пари, де жінка казала, що гінекологиня їй порадила конкретний вакуумний стимулятор – можливо, вона не отримувала оргазм, але я не допитувалася", – каже Катерина Залівська, співвласниця секс-шопу Intimate Company.

Серед товарів є і масажери простати для чоловіків, "і я не бачила в їхніх очах сорому, коли про це розповідала, це ж передусім про здоров'я".

Можливо, це деякі з причин, чому секс-шопів, за відчуттями підприємців, в останні роки у Львові побільшало.

І, швидше за все, не тільки у Львові.

"Усе це стереотип"

Першим, кого я бачила, коли зайшла в секс-шоп "Перчинка", був військовий, який оплачував на касі покупку.

"Онлайн у нас багато замовлень від військових на лінії фронту, вони хочуть зробити подарунок коханим, які їх чекають, і через це продажів більше", – розповідає власник цього магазину Валерій Колот.

Війна, пояснює він, розділила сім'ї, і в збереженні інтимної близькості можуть допомогти секс-іграшки.

На ринку повно парних іграшок на дистанційному керуванні – пара в такий спосіб може займатися сексом на відстані та навіть синхронізувати свої рухи.

Петро з "Перчинки" помічає, як секс-шопів "не так значно, як у Львові, та все ж трохи побільшало в Києві".

Можливо, цей тренд більше помітний у Львові, "тому що місто невелике, усіх бачимо і помічаємо", додає він.

"Акцент на Львів через стереотип, що це нібито місто святих людей, і сексом тут не займаються", – вважає Катерина Залівська із Intimate Company.

"На Великдень у нас пік продажів – костюми монашки, а ви кажете свята Галичина", – усміхається жінка.

"Це прям кожен рік так – приходять, бачать цей костюм і потім завжди звучить фраза: "Якраз Паска – давайте".

Для багатьох обличчям "святої Галичини", як іноді напівсерйоз-напівжартома називають цей регіон, є старше покоління.

Але і це стереотип, вважають у секс-шопах.

Тому що пари за 70 у їхніх магазинах – не рідкість, і вони частіше обирають товари, які молодим можуть здатися надто вульгарними, от як вібратори у вигляді реалістичних членів, розповідають підприємці.

Дехто вважає, що в такі магазини найчастіше ходять туристи з інших міст та іноземці, але це не так.

Туристи більше гуляють, дивляться, рідко у подібних магазинах щось купують, а місцеві йдуть із чіткими запитами.

Найчастіше львів'яни купують інтимну косметику, лубриканти, секс-іграшки, кажуть у місцевих секс-шопах.

А один із найбільших онлайн секс-шопів в Україні, Love Space, каже, що до Львова "найчастіше із усіх міст ми відправляємо анальні іграшки".

Враховуючи те, що Львів є батьківщиною письменника Леопольда фон Захер-Мазоха, який став відомим на весь світ еротичними романами із сценами підпорядкування і отримання насолоди від страждання, ви також можете припустити, що в цьому місті цінують БДСМ.

Але ж ні, кажуть місцеві підприємці – різне приладдя для БДСМ аж ніяк не в топі їхніх продажів.

"Пекло постукало до дверей Львова"

Не всім у місті подобаються секс-шопи.

"До вандалізму не доходило, але докори, скажімо так, були", – згадує Петро.

Недавно, розповідає він, до нього зайшов вірянин, який хотів з'ясувати – а що церква дозволяє у секс-шопі?

"Моя відповідь була проста – та нічого", – каже менеджер.

"Але чоловік був відкритий до дискусії, я йому пояснив, що подібні моменти (от як спільна гра – Ред.) зміцнюють пару, шлюб, а церква вважає шлюб важливим. То якщо щось може його зміцнити, чому це має погано?"

Більше обурення викликають стриптиз-клуби.

"Пекло постукало до дверей Львова", – висловився в соцмережах, а потім і на місцевому телебаченні священник УГКЦ Юстин Бойко.

Він звернувся до мера Андрія Садового: "Якщо ви християнин, може нарешті відреагуєте на те, як Площа Ринок у Львові перетворюється на суцільну площу Червоних ліхтарів?"

Гнів Бойка викликав скандал, який трапився у березні через стриптиз-клуб Models, вікна якого дивляться на мерію.

Заклад перегородив піший тротуар, простеливши перед своїм входом червону доріжку, обставивши її стовпцями. У соцмережах львів'яни скаржилися, що це вже за межею нахабності, та писали, що дзвонили на гарячі лінії міста.

У результаті мерія відреагувала, заклад оштрафували.

Але він, звісно, не закрився – килимова доріжка просто стала втричі коротшою.

Проте священник Бойко, схоже, теж не збирається здаватися.

У травні він зареєстрував петицію, щоб "заклади секс-індустрії, зокрема секс-бари та секс-шопи" перенесли за межі центральної історичної частини Львова, "який завжди позиціонував себе як місто високої культури, духовності та історичної пам'яті".

Священник вважає неприйнятним, що кортеж із полеглими військовими, яких щодня хоронять у місті та провозять Площею Ринок та прилеглими вулицями, мусить проїжджати повз ці заклади.

Така ідея не вперше лунає у Львові, і петиція вже набрала понад 500 голосів, необхідних для того, щоб мерія невдовзі на неї відповіла.

"Бажаєте приватний танець?"

Що ж відбувається в шоу-барах всередині?

У один із недільних вечорів я збираюся це з'ясувати, взявши із собою друзів.

Вхід недешевий – 900 гривень.

"Немає місць", – відповідає охоронець в закладі поруч із Гарнізонним храмом, куди ми хотіли зайти.

Можливо, це не через велику кількість людей, а через мініатюрність таких закладів, в чому ми змогли переконатися, потрапивши в інший, один із найстаріших львівських клубів.

На вході камери в наших телефонах заклеюють.

У напівтемному приміщенні дозволено курити, але не дозволено користуватися телефоном навіть як ліхтариком – для цього на столах є штучні свічки.

Усередині стриптиз-клуб трохи нагадує аудиторію в університеті – столи на східцях, один ряд вищий за інший, щоб усім добре було видно. Але, звісно, не лектора, а дівчат внизу на танцювальній стійці з пілоном.

Спочатку ми бачимо їх у міні-сукні, потім у білизні, і зрештою на них залишаються тільки труси. Після танцю дівчата невимушено підсідають за столики відвідувачів, і з нашим столиком це теж відбувається.

"Бажаєте приватний танець?" – нахиляється до нас із голим бюстом захекана дівчина, яка називає себе Анжелікою.

З мого боку за наш столик підсідає ще одна – висока блондинка, якій 19, як виявилося з її слів.

Приватні танці, еротичні масажі, спільний танець на пілоні, облизування текіли з тіла дівчини – всі ці послуги зазначені в "меню" за столиками і коштують від 1300 до 9000+ гривень.

Готові ви на це чи ні – дівчата не залишать вас одинокими, підходячи до вас знову і знову, тому що це їхній хліб.

За якийсь час одна з дівчат у залі, в образі розпусної секретарки, починає танцювати на колінах одного з хлопців.

Інша підсідає до старшого чоловіка, і через якийсь час вони вже туляться одне до одного наче пара, і дівчина починає співати "Цей сон" Степана Гіги, який зненацька лунає в стриптиз-клубі. Може, це теж чиясь забаганка?

За місяць при щедрих клієнтах дівчина в стриптиз-барі може заробити від 100 тисяч гривень й більше, розповідає ВВС News Україна колишня стриптизерка, яка вирішила залишитися анонімною.

Дівчині було 21, коли три роки тому вона прийшла танцювати в один із клубів Львова. Там вона пропрацювала більш ніж півроку.

Вона переселенка і гроші, каже, дуже були треба. І хоч вона прийшла на вакансію офіціантки, в клубі її переконали спробувати стати танцівницею.

Клієнти, розповідає вона – здебільшого українці віком 30+, часто військові, іноземців небагато.

Під час приватного танцю в окремій кімнаті дівчата знімають із себе абсолютно все, чіпати їх за інтимні органи не можна, за груди – за бажанням дівчини.

"Конкретно в нашому клубі було строго заборонено мати інтимні стосунки із відвідувачами, та в інших шоу-барах по-різному може бути", – каже колишня стриптизерка.

Але випадки, коли хтось пристає чи домагається бували чи не на кожній зміні.

"Це не норма, але специфіка професії", – каже дівчина і розповідає, що в таких випадках її колеги викликали охоронців.

Загалом, каже вона, "це як працювати психологом – але роздягнутим".

"Маєш вислуховувати чиїсь проблеми, підтримувати розмову, без цього ніяк. Комусь сумно, комусь самотньо. Бувало, військові плакали на приваті – інколи це було морально важко", – згадує вона.

Їй розповідали, що відвідуваність під час повномасштабної війни не та, що раніше – "так, військові приходять, але раніше були не тільки вони".

Тому були дні, коли роботи багато, "а бували місяці, коли сидиш на мінімалці та нічого не заробляєш".

Бували і неадекватні відвідувачі, згадує дівчина, які "намагалися погроми влаштовувати". "Але загалом у Львові шоу-барів повно і думаю, що люди до цього вже звикли".

Місто із давньою історією борделів

То чи справді Львів уже не такий, як раніше?

Насправді ні.

Подібні заклади у місті існували давно – і до часів Австро-Угорщини, і після, розповідає історикиня архітектури та популярна у місті екскурсоводка Тетяна Казанцева, яка водить людей на екскурсії "борделями Львова".

Завдяки архівним дослідженням Володимира Вуйцика, який написав статтю "Львів – місто європейське", про них є багато відомостей.

У пресі можна зустріти згадки про те, що на Площі Ринок 43, де зараз шоу-бар Models, понад сто років тому був бордель.

Але навряд чи це свідчить про якусь історичну тяглість, тому що борделів було багато, каже Казанцева.

"Це міг бути весь будинок, його частина чи навіть кімната. Там встановлювали ознаки – червоні фіранки", – розповідає історикиня.

Враховуючи те, що в середньовічні часи все місто поміщалося між вулицею Підвальною, братів Рогатинців і проспектом Свободи – а зараз це і є серце Львова – то чи не кожен будинок у центрі може мати якусь "бордельну історію".

У середньовіччі церква ставилася до борделів "як до необхідного зла".

Вважали, що це заспокоює надлишкову сексуальну енергію чоловіків, каже Казанцева.

А їх у неї було багато, тому що чоловіки утримувалися – секс у шлюбі у них був тільки з метою запліднення. Так відбувалося вже в австрійські часи, коли дружину загалом вважали "чистою посудиною для виношування дитини і її не можна оскверняти своїми непристойними бажаннями".

Коли в кінці 18 століття Львів увійшов до складу Австро-Угорщини, "імператриця Марія-Терезія плакала, такою занедбаною і повною борделів була Галичина", каже Казанцева.

Влада почала жорстоко боротися із цим – повій на Площі Ринок соромили, обливали смолою та обвалювали пір'ям, після чого невдовзі вони помирали.

Але стало зрозуміло, що борделі все одно не знищити.

Тому вони працювали далі, хоча вивісок про них не було на вулицях, а згадок – в газетах. Були тільки непрямі ознаки.

Наприклад, у лазнях Святої Анни, нині знищеному басейні на проспекті Шевченка, де милися люди різних станів, в описі була анотація "і повії в нас тільки порядні, із санітарними книжками".

Існували і приватні "розпусні" вечірки.

Журналіст і дослідник історії Львова Денис Мандзюк знайшов у пресі згадку про адвоката, який в 1932 році влаштовував оргії у себе вдома.

Їх учасники, пише Мандзюк, були "одягнені лише в білизну й чорні маски", а "до послуг гостей були прекрасні жінки, яких господар "рекрутував" серед адвокатських мунданток, приватних урядниць, кав'ярняних танцерок, служниць і кухарок".

У міжвоєнний час на початку 20-го століття, "у міру того, як жінка перестає бути тінню чоловіка і змінюється ставлення до шлюбу, потроху розцвітає інше сприйняття борделів", каже Казанцева.

Але вони все ще продовжували існувати – так само, як у трохи зміненому форматі, і в радянські часи.

То чи свята Галичина?

"Свята Галичина – це і справді не міф", – каже Казанцева.

Та йдеться не тільки про вірність релігії, пояснює вона, а й про збереження традицій, обрядів, свят.

"Радянський Союз прийшов до нас пізніше, і культура 1920-30-х збереглася краще", – розповідає екскурсоводка.

Але й людей, які вважають себе вірянами, на Галичині та прилеглих областях справді більше, ніж в цілому по Україні, показують опитування.

"Тут завжди в неділю до церкви, і навіть борделі можна було відвідувати в певні дні. Не в п'ятницю, бо ж піст, у середу теж є певні обмеження, у неділю небажано", – каже Казанцева.

Місцеві - найчастіше греко-католики - і "дійсно поважають церкву", розповідає Наталка Грабович з онлайн секс-шопу Hot Mammas, яку виховували в консервативній побожній сім'ї.

Багатьох українців з центру і сходу, які не були у Львові, може здивувати звичка місцевих хреститися у транспорті при вигляді храмів.

Якоюсь мірою все це такий культурний фасад, вважає Наталка.

Іноді в місті виникають різні скандали, от як у 2023 році з відкриттям кафе, де випікають булочки у вигляді жіночих і чоловічих інтимних органів. Та минув час, обурення стихло, і кафе далі працює в центрі міста, розмістивши біля себе дзеркало для селфі у формі члена.

Проходячи вулицями, на вітринах крамничок можна також побачити сувеніри, от як мило чи свічки з членами та вульвами, але, схоже, це вже давно нікого не турбує.

Можливо, та галицька ідентичність, додає Наталка, зараз якоюсь мірою розмивається, тому що під час війни до Львова переїхало багато людей з інших міст.

Офіційно в місті не більш ніж 100 тисяч переселенців, але багато не реєструються чи переїжджають сюди хіба на зиму, щоб перебути відключення електрики і тепла в Києві та інших містах.

Місцеві багато переймаються тим, як виглядають з боку, "що скажуть люди", втім у приватному житті – а сюди можна віднести й походи в секс-шопи – каже Наталка, насправді львів'яни більш відкриті та сучасні.

"Ми з вами усі і святі, і грішні, тому що немає такого, що всі були добрі, чи всі були погані", – каже Казанцева.

Львів тим і цікавий, що поєднує у собі консерватизм та свободу, каже Петро, менеджер із секс-шопу "Перчинка".

"У Львові багато церков, культурних заходів, а з іншого боку – мінімум три шоу-бари на Площі Ринок. Ось такий симбіоз, і що найцікавіше – по-справжньому сильних сутичок немає, обидві частини якось вживаються", – каже чоловік.

"Можливо, – додає він, – вони просто одне одного трохи соромляться?"