У чому секрет суперзору у деяких жінок

Художниця Кончетта Антіко пригадує: справжнім потрясінням для неї став момент, коли вона усвідомила, що її учні бачать світ зовсім не так, як вона.

За словами Антіко, навіть у звичайних речах - наприклад, у тінях - вона розрізняє безліч відтінків, тоді як більшість людей бачать лише один.

Довгий час вона була переконана, що всі сприймають світ так само.

"Якось я запитала одну людину: "Чому ви ніколи мені про це не казали?" - згадує художниця.

"Вона відповіла: "Ну, ви ж викладачка. Ми просто думали, що це ваше художнє бачення світу"".

Згодом генетичний аналіз показав: Антіко має біологічні передумови до тетрахроматії - особливості зору, яка дає змогу розрізняти значно більше відтінків, ніж бачить більшість людей.

Четвертий тип клітин

У більшості людей на сітківці ока є три типи спеціальних світлочутливих клітин - колбочок.

Кожен з них реагує на певний діапазон світлових хвиль, що приблизно відповідає червоному, зеленому або синьому кольору.

Колбочки передають отримані сигнали до мозку, а вже він поєднує їх і формує відчуття того чи іншого кольору.

Але в деяких людей може бути ще й четвертий тип колбочок. Теоретично це означає, що мозок отримує більше інформації про кольори, а отже, людина здатна розрізняти набагато тонші відтінки в усьому видимому спектрі світла.

Чому це майже завжди стосується жінок

Гени, що відповідають за червоні й зелені колбочки, розташовані в Х-хромосомі. Щоб людина стала тетрахроматом, вона має успадкувати й використовувати дві різні версії одного з цих генів.

Оскільки жінки мають дві Х-хромосоми, а чоловіки зазвичай лише одну, тетрахроматія трапляється майже виключно серед жінок.

У чоловіків такі генетичні зміни частіше призводять не до здатності бачити більше відтінків, а до різних форм дальтонізму (труднощів з розрізненням окремих кольорів).

Наявність четвертого типу колбочок називають ретинальною тетрахроматією. Виявити її допомагає генетичне тестування, яке показує, чи має людина генетичні особливості, необхідні для такого типу зору.

За оцінками дослідників з британського університету Ньюкасла, близько 12% жінок мають генетичні передумови для тетрахроматії.

Водночас дослідження свідчать, що в різних групах населення цей показник може відрізнятися.

Наявність четвертого типу колбочок сама по собі ще не означає, що людина справді бачить більше відтінків.

Якщо ця особливість дійсно впливає на сприйняття, її називають функціональною тетрахроматією, пояснює Кімберлі А. Джеймсон з Каліфорнійського університету в Ірвайні (США). І довести її існування значно складніше.

Проте є підстави вважати, що така генетична особливість справді може посилювати кольорове сприйняття.

В одному з досліджень Кімберлі Джеймсон жінки з чотирма типами колбочок розпізнавали більше відтінків. Це свідчить, що вони здатні бачити тонші відмінності між близькими відтінками, ніж трихромати - люди зі звичайним зором, які мають три типи колбочок.

Подібні приклади є й у природі. У деяких видів широконосих мавп самці є дихроматами (мають два типи колбочок), а самиці - трихроматами (три типи). Вчені помітили, що трихромати швидше знаходять і поїдають червоні плоди. Це може свідчити, що вони краще розрізняють цей колір.

За аналогією з людьми, жінки з четвертим типом колбочок теж можуть сприймати кольори інакше, вважає докторка Дженні Бостен, нейробіолог, яка досліджує зір в університеті Сассексу (Британія).

Але як саме такі люди бачать світ, наука поки що не знає.

Кольори, які неможливо описати

"Є думка, що людина з додатковим рецептором кольору може бачити кольори, які неможливо описати словами. Приблизно так само, як неможливо пояснити людині з червоно-зеленою кольоровою сліпотою, що таке червоний або зелений", - каже Майкл Ньюолл з університету Аделаїди та автор наукової статті про особливості зору тетрахроматів.

Втім, існує й інше пояснення.

"Можливо, вони не бачать якихось абсолютно нових кольорів, а просто набагато тонше розрізняють переходи між уже знайомими відтінками".

Перевірити це науковими методами надзвичайно складно.

"Ми не можемо об'єктивно виміряти навіть суб'єктивне сприйняття кольору у звичайної людини з трьома типами колбочок", - пояснює Бостен.

За словами Джеймсон, ситуацію ускладнює ще й те, що тетрахроматія, ймовірно, буває різною. Усе залежить від того, наскільки чутливим є додатковий тип колбочок.

Проте дослідники можуть оцінити непрямі ознаки - наприклад, наскільки добре людина розрізняє близькі відтінки або наскільки різними їй здаються схожі кольори. Саме такі експерименти допомагають краще зрозуміти особливості сприйняття кольорів, пояснює Бостен.

Чи можна самостійно зрозуміти, що ви тетрахромат?

В інтернеті легко знайти безліч "тестів на тетрахроматію". Але фахівці попереджають: визначити цю особливість за їхньою допомогою неможливо.

Річ у тім, що більшість сучасних екранів використовують лише три кольорові канали - червоний, зелений і синій. Якщо тетрахромати справді здатні бачити додаткові кольори, екран просто не може їх відтворити.

Тож повноцінне тестування таким способом неможливе.

Водночас, за словами Майкла Ньюолла, непрямою ознакою може бути ситуація, коли людина постійно помічає, що кольори на екрані виглядають інакше, ніж у реальному житті. Хоча тут багато залежить від якості та типу пристрою.

Кімберлі Джеймсон називає ще одну можливу ознаку: людина з дитинства відчуває, що сприймає кольори не так, як інші.

"Такі люди добре усвідомлюють, що їхнє кольорове сприйняття гостріше й чутливіше, ніж у більшості", - каже вона.

Є ще одна цікава особливість. Деякі потенційні тетрахромати дуже чутливі до холодного світла сучасних світлодіодних ламп.

"Жінки-тетрахромати погано переносять лампи, у спектрі яких недостатньо світла з довгими хвилями - тобто червоної частини спектра", - пояснює Джеймсон.

"Вони можуть казати домашнім: "Я не витримую це світло. Не переношу ці люмінесцентні лампи. Від них мені стає зле".

Ще одним непрямим чинником може бути легка форма порушення кольорового зору у батька. Тоді ймовірність тетрахроматії в доньки вища.

Втім, усі ці ознаки лише побічні. Найнадійнішими способами залишаються генетичний аналіз і лабораторні дослідження.

Чому не всі тетрахромати бачать більше відтінків?

Науковці досі не знають, чому в одних людей ретинальна тетрахроматія залишається лише генетичною особливістю, а в інших перетворюється на функціональну.

"Чи потрібен для цього якийсь особливий тип колбочок? Чи, можливо, все залежить від того, як мозок навчився використовувати сигнали, які вони передають?" - розмірковує Дженні Бостен.

За її словами, важливу роль може відігравати пластичність інших ділянок зорової системи.

"Можливо, ця здатність розвивається лише тоді, коли людина постійно тренує її в повсякденному житті".

Кончетта Антіко переконана, що саме так сталося з нею.

"Я натренувала свій кольоровий зір. Це як м'яз", - каже художниця.

"Я малюю з дитинства. Думаю, за все життя провела близько 100 тисяч годин, змішуючи фарби. Я роблю це щодня".

Дискусія триває

Чи існує функціональна тетрахроматія, досі залишається предметом дискусій серед науковців.

Дженні Бостен називає припущення про те, що деякі люди справді мають окремий тип кольорового зору, "сміливою заявою".

Втім, додає вона, поки що не існує ідеального експерименту, який міг би остаточно це підтвердити.

"Тому доводиться збирати якомога більше даних з різних досліджень і окремих випадків. Якщо розглядати всі ці докази разом, вони значною мірою підтверджують цю гіпотезу".

Сама Кончетта Антіко спокійно ставиться до сумнівів інших і вважає свою генетичну особливість справжнім подарунком.

"Вражає думка, що я бачу те, чого не бачать інші", - каже вона.

"Це зробило моє життя прекрасним".