Культурний геноцид України. Чому Росію не можуть притягнути до відповідальності

Серпень став жорстоким місяцем для України. Повітряні атаки значно посилилися: росіяни запустили тисячі безпілотників. Інтенсивних бомбардувань зазнав Київ, а також Миколаїв, Одеса та інші міста.

На тлі руйнувань і людських жертв в Одесі повідомили про пошкодження шести об'єктів, які перебувають під охороною ЮНЕСКО, зокрема рожевого будинку Александру Стурдзи XIX століття.

Це знову порушило питання, чому так складно притягнути винних до відповідальності за знищення об'єктів, що мають справжнє культурне значення.

Лише за останній місяць Міністерство культури України повідомило про 148 пошкоджених або зруйнованих об'єктів культурної спадщини, зокрема в Одесі.

Кілька українських активістських груп намагалися домогтися відповідальності, подаючи до Міжнародного кримінального суду (МКС) скарги проти Росії через руйнування та пограбування культурних цінностей, однак жодних обвинувальних актів не було.

Біжан Рухані, старший дослідник проєкту Endangered Archaeology in the Middle East and North Africa, каже, що правова база може бути міцною на папері, але на практиці вона майже неминуче виявляється недостатньою.

"Жодного представника держави ніколи не судили за цей злочин. Брак доказів більше не є перешкодою. У нас є супутникові знімки, дистанційне зондування та моніторингові групи. Перешкода полягає в юрисдикції та політичній волі", - каже він.

Якщо поглянути на вир конфліктів, що стрясають світ, дедалі гострішим стає питання, чи можливо вжити ефективних заходів, щоб зупинити руйнування або принаймні забезпечити відповідальність за них.

Жертва війни

Війна в Україні - одна з численних воєн останніх років, які знову продемонстрували катастрофічний вплив бойових дій на культурну спадщину.

Тарек Абу Дає продає вироби ручної роботи, сувеніри та старожитності в Газі. Велика мечеть Омарі зображена на багатьох товарах, які він продає.

Вона уособлює саму ідентичність Гази: в історії цієї споруди відображена історія міста - від давнього язичницького храму до візантійської церкви, мечеті VII століття, собору хрестоносців, а потім знову мечеті.

Велика мечеть Омарі була майже повністю зруйнована внаслідок ізраїльського удару 2023 року. Ізраїльські військові заявили, що удар був спрямований проти ХАМАС.

Тепер Дає каже, що щоразу, коли бачить руїни, у нього крається серце.

"Коли твоє минуле знищене, у тебе немає сьогодення", - каже він.

Війна в Газі забрала десятки тисяч життів, а внаслідок ізраїльських бомбардувань, за оцінками, були пошкоджені або зруйновані 200 000 будівель.

Разом із величезною кількістю загиблих і масштабними руйнуваннями, такі культурні втрати залишають глибокий слід.

Це почуття впродовж усієї історії висловлювали люди, які переживали війну.

У Судані, Лівані, Ємені та Ірані тривогу через це здіймали знову і знову.

Повідомляють, що понад 100 об'єктів в Ірані були пошкоджені під час повітряної війни, розпочатої США та Ізраїлем у лютому.

Серед них - внесені до списку ЮНЕСКО палац Голестан у столиці Тегерані та площа Накш-е Джахан в Ісфагані.

Громадянська війна в Судані поставила під ще більшу загрозу одне з давніх чудес світу - піраміди Мерое, споруджені в період розквіту цивілізації Кушитського царства.

ЮНЕСКО, яка у 2011 році внесла Мерое до списку Світової спадщини, попередила, що бойові дії зупинили там усі роботи зі збереження. Крихким давнім спорудам загрожує ерозія внаслідок наступу піску та рослинності.

Складне завдання

У відповідь на масштабні руйнування Другої світової війни 1954 року в Гаазі ухвалили перший в історії міжнародний договір, присвячений винятково захисту культурної спадщини під час збройних конфліктів.

Він поширюється на пам'ятки й архітектуру, а також на твори мистецтва та книги й зобов'язує держави охороняти й поважати культурні цінності та утримуватися від будь-яких дій, які можуть поставити їх під загрозу.

Після ухвалення Гаазької конвенції зробили ще кілька кроків для посилення заходів із захисту культурної спадщини.

Другий протокол до Конвенції 1999 року передбачив, що будь-який об'єкт, узятий під посилений захист через його виняткове культурне значення, не можна робити військовою ціллю, навіть якщо він використовується таким чином, що став "військовим об'єктом", - якщо тільки немає іншого практично можливого способу припинити його використання в такий спосіб.

Коли 2002 року в Гаазі створили Міжнародний кримінальний суд, до його повноважень увійшло притягнення до відповідальності за навмисні напади під час війни на будівлі релігійного, мистецького та освітнього значення, а також на історичні пам'ятки - такі дії були визначені як воєнні злочини.

Та це виявилося складним і важким завданням.

Наразі в МКС успішно завершили лише одну таку справу.

Ахмад аль-Факі аль-Махді був ватажком бойовиків-джихадистів у Малі. Його визнали винним у керуванні нападами, внаслідок яких у Тімбукту були зруйновані мавзолеї та мечеть.

Його засудили до дев'яти років ув'язнення.

Рухані каже, що без повної підтримки великих держав і справжньої відданості міжнародному праву та його дотриманню світ просто й надалі спостерігатиме, як знову і знову повторюється одна й та сама руйнівна картина.

"Для більшості урядів спадщина - другорядне питання, якщо тільки її не можна використати для пропаганди", - каже Рухані.

"Гаазька конвенція вимагає від держав закріпити захист у своїх військових правилах і поважати культурні цінності як за кордоном, так і у себе вдома. З огляду на масштаби руйнувань у недавніх конфліктах важко дійти висновку, що до цих зобов'язань ставляться серйозно", - додає він.

У війнах від України та Ірану до Гази, де учасники бойових дій вважають школи й лікарні допустимими військовими цілями, наскільки ймовірно, що музей чи купу давнього каміння, хай скільки в них краси, історії та пам'яті, вдасться зберегти?

"Швидкі допомоги" для культурної спадщини

Серед відкритих полів Харківщини під час нічної атаки 2022 року російський обстріл зруйнував музей, присвячений українському філософу й поету XVIII століття Григорію Сковороді.

Президент України Володимир Зеленський тоді сказав:

"Цілеспрямовані удари проти музеїв - навіть терористи до такого не додумалися б. Але саме проти такої армії ми воюємо".

Будівля загорілася, доглядач зазнав поранень, однак значну частину колекції вже встигли вивезти.

Джо Байден, який тоді був президентом США, заявив, що президент Росії Володимир Путін не лише намагався захопити Україну, а й "буквально намагався стерти культуру та ідентичність українського народу".

Така картина повторювалася на значній частині лінії фронту в Україні, де місцеві організації співпрацювали з міжнародними групами, намагаючись уберегти національну спадщину від російських атак.

Однією з міжнародних організацій, що відіграла значну роль, є фонд Aliph, створений у Женеві 2017 року для захисту та відновлення культурної спадщини.

Керівниця проєктів Aliph Александра Фібіг каже, що її організація надала українським музеям, які поспішали перевезти свої найцінніші експонати в безпечні місця, фінансування на мільйони доларів.

Для цього використовували так звані "швидкі допомоги для культурної спадщини":

"Ці транспортні засоби мають спеціальне обладнання та простір, у них працюють спеціалізовані команди з відповідним обладнанням. На початку вони багато їздили до постраждалих музеїв, пошкоджених унаслідок воєнних дій", - пояснює Фібіг.

Тепер, за її словами, команди також перевіряють стан експонатів, які поспіхом перевезли до безпечніших місць, щоб переконатися, що вони й надалі добре зберігаються.

Blue Shield International - організація, що працює в багатьох зонах бойових дій, співпрацюючи зі збройними силами та місцевими фахівцями із захисту спадщини настільки тісно, що її стали називати Червоним Хрестом для культури.

Докторка Емма Канліфф, керівниця операцій організації, каже, що українці ризикують своїм життям, аби захистити свою спадщину.

"Вони докладають величезних зусиль, щоб документувати пошкодження, навіть коли при цьому ризикують власним життям. Насправді ми дуже чітко бачимо, що уряд робить надзвичайно багато, попри безліч інших нагальних пріоритетів і труднощі, з якими він стикається", - каже вона.

В інших конфліктах цивільні також вживали подібних заходів для захисту своєї культури.

У лютому 2015 року ІДІЛ, після знищення давніх статуй та артефактів у Мосулі на півночі Іраку, взялася грабувати писемну спадщину міста: її бойовики нищили цінні для міста публічні бібліотеки.

Вони спалили Центральну бібліотеку та знищили або викрали багато тисяч книг, серед яких було чимало рідкісних рукописів, що розповідали історію міста.

"Це були не просто книги чи полиці. Вони уособлювали десятиліття знань і досліджень та становили важливу частину інтелектуальної спадщини Мосульського університету й ширшої громади… За лічені дні все зникло", - каже доктор Мохаммед Джасім Мохаммед аль-Хамдані.

Головна бібліотека Мосула відіграла ключову роль у його житті - настільки, що тепер він є її директором.

"Побачити її зруйнованою було так, ніби я втратив частину самого себе. У багатьох мешканців міста була своя історія, пов'язана з Мосульським університетом, і тому ця втрата відчувалася дуже особисто. Саме тому, коли цю частину Мосула звільнили від ІДІЛ, молоді й літні люди кинулися до бібліотеки, щоб урятувати все, що могли", - додає він.

Прибуткова торгівля

Зворотний бік ситуації, коли громади самі беруться захищати культурні цінності, - це розграбування тих самих об'єктів.

І це також побічний наслідок війни, що сягає самого початку історії.

Канліфф каже, що необхідно насамперед зрозуміти причини мародерства, які можуть відрізнятися залежно від місця:

"Це, своєю чергою, може привести до суворіших санкцій і більшої кількості судових переслідувань, щоб до цього ставилися серйозно як до загрози", - додає вона.

За її словами, важливо, якщо це можливо, донести до місцевих громад, що, сприяючи цьому, вони продають власну спадщину.

Наприклад, в Іраку та Сирії як під час, так і після розгулу ІДІЛ розграбування безцінних артефактів відбувалося у промислових масштабах.

Цінні предмети таємно вивозили й нелегально переправляли за кордон, зокрема до США.

Багаторічне розслідування Міністерства юстиції США дало змогу встановити й простежити маршрути контрабанди, внаслідок чого тисячі розграбованих артефактів повернули до Іраку.

У Європі та інших регіонах регулярно проводять скоординовані багатонаціональні операції поліції та митних служб, під час яких вилучають велику кількість викрадених старожитностей і заарештовують деяких учасників незаконної торгівлі.

Однак ця торгівля залишається надзвичайно прибутковою, а численні конфлікти створюють для неї дедалі більше можливостей.

У Судані Національний музей у Хартумі втратив свої скарби 2023 року, коли опинився під контролем одного з ворогуючих угруповань - Сил швидкого реагування (RSF), які завантажили експонати у вантажівки.

Як і в інших зонах конфлікту, зокрема в Україні, люди, які намагаються повернути старожитності, проходили спеціальну підготовку, і це принесло певні результати.

Однак значна частина музейної експозиції, яка розповідала історію регіону протягом тисячоліть, можливо, зникла назавжди.

Мізерні шанси на стримування

Спроби обмежити масштаби руйнування та розграбування культурної спадщини стикаються з величезними труднощами.

На міжнародному та державному рівнях існують відповідні норми, однак своєчасно застосовувати їх на практиці досить складно, а часто немає навіть бажання спробувати це зробити.

Місцеві ініціативи за підтримки таких організацій, як Aliph і Blue Shield International, можуть дещо змінити ситуацію на місцевому рівні.

Але якщо, як видається зараз, шанси на те, що хтось понесе відповідальність за знищення об'єкта культурної спадщини, близькі до нуля, то реального стримувального чинника практично немає.

"Ситуацію змінили б не суворіші вироки, - каже доктор Біжан Рухані, - а реальна перспектива того, що винних назвуть: ордери на арешт командирів, які санкціонують ці удари, судові переслідування в національних судах за принципом універсальної юрисдикції та адресні санкції проти конкретних осіб".

"Для цих заходів не потрібен новий договір. Потрібна готовність держав використовувати інструменти, які вони вже мають, як проти союзників, так і проти супротивників", - додає він.

Серед усіх недавніх спроб стерти культурне минуле, втілене в камені, особливо вирізняється Пальміра в Сирії.

Бойовики ІДІЛ підірвали там храми й могли б завдати значно більшої шкоди, якби їх не перемогли.

Символом спротиву їм стала одна людина.

Упродовж 40 років археолог Халед аль-Асаад був головним хранителем Пальміри.

Йому було за вісімдесят, коли ІДІЛ захопила стародавнє місто.

Його схопили й катували, намагаючись дізнатися, де були заховані найцінніші артефакти.

Коли він відмовився розповісти, йому відрубали голову на міській площі, а тіло повісили на світлофорі.

У всьому світі аль-Асаада вшановували як героїчного захисника культури від сил темряви.

У Сирії його нагородили Орденом громадянських заслуг, а в Пальмірі на його честь назвали школу.

Але через роки, за нової влади в Сирії, його ім'я тепер прибрали з назви школи.