Хто змусив жінок соромитися власної вульви

Про вульву людство говорить тисячі років. Але майже ніколи - просто і спокійно.

Колись її зображували як символ родючості. Потім почали вважати чимось небезпечним, сороміцьким і таким, що потрібно приховувати.

Сьогодні навколо неї працює ціла індустрія: пропонують "омолодження", косметичні процедури й операції.

Водночас художники показують вульву у своїх роботах, активістки використовують її як символ протесту, а лікарі намагаються пояснити: нормальна жіноча анатомія може виглядати дуже по-різному.

Як одна частина людського тіла пройшла такий шлях - від символу родючості до предмета сорому, від "ідеалу краси" до політичного символу?

Французька Le Monde спробувала розібратися в цій історії. Британська Guardian додає дані про вплив порно та соцмереж.

Разом вони показують: суперечки навколо жіночих геніталій насправді не лише про тіло. Вони ще й про владу, сором, красу та право людини самій вирішувати, що робити зі своїм тілом.

Вульва як символ родючості

Сьогодні важко уявити, що вульву колись могли відкрито показувати в мистецтві - без сорому чи бажання її приховати. Але саме так було.

Десятки тисяч років тому люди створювали образи жіночого тіла, особливо підкреслюючи лобок. Про це свідчать знахідки у Франції - на давній стоянці Ла-Феррассі та в печері Шове, де збереглися одні з найстаріших наскельних малюнків у світі.

Є й інші цікаві знахідки. Наприклад, у невеликій статуетці Венери з Монпазьє жіночі статеві органи навмисно зроблені дуже великими. Імовірно, так давні люди хотіли підкреслити родючість жінки.

У Стародавній Месопотамії жіночу сексуальність теж не сприймали як щось ганебне. В одному з давніх текстів богиня Іштар говорить своєму обранцю: "Засій мою вульву, коханий!"

Але з часом усе змінилося.

Історик античності Крістіан-Жорж Швентцель розповів Le Monde, що перелом стався у Стародавній Греції, а потім у Римі. Саме тоді жіночу сексуальність почали сприймати як щось небезпечне.

"В Греції, а потім у римському світі вульва стає об'єктом презирства", - зазначає історик.

Жінка з її бажаннями поступово перетворюється на щось, що потрібно стримувати й контролювати.

І ця думка виявилася напрочуд живучою.

Психоаналітик Сара П'яцца говорить про "страх перед жіночими статевими органами", який, на її думку, проходить через усю історію зображення жінки - від давнини до наших днів.

Контроль під виглядом краси

Бажання змінити жіночі геніталії теж не виникло в наш час.

У різних культурах існували практики, пов'язані з видаленням частини статевих органів або зміною їхнього вигляду.

Європейська медицина описувала операції зі зменшення малих статевих губ ще задовго до появи сучасної пластичної хірургії.

Сьогодні жінка сама вирішує, що робити зі своїм тілом. Але тут виникає питання: наскільки вільним є цей вибір, якщо суспільство постійно підказує, яким має бути "правильне" жіноче тіло?

Медицина на це питання відповідає так: єдиного правильного вигляду вульви не існує.

Сексолог Жоель Міньо наголошує, що медичного стандарту для зовнішнього вигляду жіночих геніталій немає. Вони дуже різні - так само, як і чоловічі.

Однак жінка може дивитися на цілком нормальне власне тіло й думати, що з ним щось не так.

Хто придумав "ідеальну" вульву

За останні десятиліття цей тиск посилили порноіндустрія, соціальні мережі, реклама косметичних процедур і мода на повне видалення волосся.

Поступово сформувався досить вузький образ "ідеальної" вульви: гладка, без волосся, без помітних складок, пружна, рожева і без запаху.

Гінекологиня Софі Бервіль називає це своєрідним "золотим стандартом", який сформувався у 2000-х роках.

П'яцца називає цей "сексуальністю Барбі" - гладкою, майже безликою версією жіночого тіла, яка мало схожа на реальну анатомію.

Guardian додає: проблема ще й у тому, що молоді люди майже не бачать, наскільки різною може бути нормальна анатомія.

У 2024 році видання навело результати австралійського дослідження: серед молодих людей віком від 18 до 24 років 23% відчували тривогу або сором через вигляд статевих губ.

А майже половина тих, хто думав про пластику, пов'язували це рішення з побаченим у порно або соціальних мережах.

Водночас не кожна жінка, яка хоче змінити своє тіло, просто стала жертвою реклами, соцмереж чи порно.

Гінекологиня Софі Бервіль розповідає Le Monde, що деякі її пацієнтки роками переживали через зовнішній вигляд геніталій, соромилися роздягатися перед партнером або уникали сексуальної близькості.

Після операції, за її словами, деяким ставало психологічно легше, а сексуальне життя покращувалося.

Тому питання не зводиться до простого "робити чи не робити операцію". Важливо інше: чи розуміє людина можливі ризики й наслідки та чи справді це її власне рішення.

Американський коледж акушерів і гінекологів (ACOG) водночас попереджає: інтернет і порно можуть створювати відчуття, що нормальна анатомія виглядає "неправильно", а доказів безпеки та ефективності багатьох косметичних процедур у цій сфері досі недостатньо.

Від сорому - до протесту і знань

І тут історія робить несподіваний поворот.

Тіло, яке століттями змушували приховувати, стало способом говорити вголос.

У 1969 році австрійська художниця Валі Експорт прийшла до мюнхенського кінотеатру в одязі з вирізом у зоні промежини. Це була свідома провокація і протест проти того, як жіноче тіло перетворюють на об'єкт для чоловічого погляду.

Експорт запропонувала глядачам побачити не черговий еротичний образ на екрані, а реальну жінку поруч із собою - і взаємодіяти з нею наживо.

У 1970-х роках феміністські художниці почали відкрито використовувати образ жіночих геніталій у своїх роботах - як спосіб говорити про жіночу сексуальність, тіло та право жінки самій визначати, як його показувати.

Однією з художниць, пов'язаних із цим напрямом, була Джуді Чикаго.

Важливу роль у його поширенні відіграла мистецтвознавиця та критикиня Сінді Немсер, яка писала про феміністське мистецтво й підтримувала художниць цього кола.

Згодом ця тема вийшла за межі мистецтва.

У 2019 році художниця Дебора де Робертіс з'явилася оголеною біля Європейського парламенту. Так вона протестувала проти недостатньої представленості жінок у владі.

"Демонстрація оголеного тіла - це дзеркало, яке може мати політичний вплив. Але політичним є не стільки саме тіло, скільки роздуми, які воно викликає", - пояснювала вона.

Паралельно з'явилися проєкти, які намагалися замінити сором знаннями.

У 2011 році художник Джеймі Маккартні створив Great Wall of Vagina - композицію зі зліпків 400 вульв, щоб показати різноманіття жіночої анатомії.

У 2016 році з'явилася "Галерея вульви" (The Vulva Gallery) - онлайн-проєкт, який показує, наскільки різною може бути жіноча анатомія.

А у 2019 році в Лондоні відкрився Vagina Museum - музей, присвячений жіночій анатомії, здоров'ю та тому, як суспільство сприймає жіноче тіло.

Сьогодні вульва знову стає публічною - але вже з іншої причини.

Її показують, щоб говорити про свободу. Її вивчають, щоб боротися із соромом.

Її зображують у мистецтві, щоб говорити про владу та право людини самій вирішувати, що робити зі своїм тілом.

Питання вже не в тому, якою має бути вульва.

Вона може бути різною. І це нормально.