"Чим вони завинили?" BBC відвідала іранську школу, де внаслідок удару загинули 120 дітей

Амайне Надемі обережно йде руїнами її колишньої школи. Шматки розбитого бетону небезпечно звисають із пошкодженого поверху. Кілька класних кімнат досі вціліли - їхні стіни прикрашені намальованими повітряними кульками та квітами.

Матеріал містить важкі для сприйняття подробиці загибелі дітей

33-річна вчителька точно пам'ятає, що де було: класи для дівчат - на верхньому поверсі, класи для хлопців - унизу, кабінет директора, молитовна кімната.

Від її класу залишилися лише руїни. Саме там вона викладала ученицям першого класу початкової школи Шаджарех Таєбех у Мінабі - невеликому місті на півдні Ірану.

28 лютого, у перші години американсько-ізраїльської війни з Іраном, удар по школі перетворив звичайний суботній ранок на одну з визначальних трагедій цього конфлікту - й найсмертоносніший окремий інцидент для цивільного населення.

Загалом підтверджено загибель 156 людей, у тому числі 120 дітей. Серед загиблих були вагітна жінка та її ненароджена дитина, повідомляє прокуратура Мінаба.

Експерти кажуть, що наявні докази вказують: удару по школі завдали американські сили. Школа розташована поруч із комплексом Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), який, як показують супутникові знімки, атакували кілька разів.

США не визнали відповідальності за цей удар, хоча американські ЗМІ повідомляли, що військові слідчі вважають: найімовірніше, американські сили здійснили атаку ненавмисно.

Біль від того, що тут сталося, досі не вщухає. Вчителі розповідають нам, що щодня моляться на цьому місці. Рятувальники досі шукають останки загиблих.

Значна частина верхнього поверху обвалилася на нижній. "Це вже не можна назвати школою", - каже Амайне. Це лише "стіни, від яких віє смертю, горем і кров'ю, яку тут пролили".

Іранська влада наполягала на тому, щоб ми відвідали цю школу. На їхню думку, це доказ того, що кампанія, яку Вашингтон представляє як удар по військовій та безпековій інфраструктурі Ірану, насправді завдала нищівних втрат цивільному населенню.

"Нас усіх відкинуло"

Шкільний день розпочався як завжди, розповідає Амайне.

Оскільки це був священний для мусульман місяць Рамадан, діти зібралися в молитовній залі, щоб читати Коран, згадує вона, а потім вона почала викладати своїм учням нову літеру перської абетки.

Але коли перші удари прокотилися Іраном, директор школи оголосив, що навчання припиняється, розповідає вона. Вчителі почали телефонувати батькам, щоб вони забрали дітей.

За словами Амайне, коли вона вперше почула вибух неподалік від школи, в її класі на верхньому поверсі залишалися лише п'ятеро з її 15 першокласників. Вона каже, що була в коридорі й кинулася назад до дітей.

"Щойно я зібралася вийти, ракета влучила в школу, - каже Амайне. - Щось ударило мене в голову і в голови моїх учнів - нас усіх відкинуло".

Потім, за її словами, густий чорний дим заповнив класну кімнату: "Я навіть не бачила дітей, яких тримала на руках. Ми не могли дихати".

Вона згадує, що чула ще один вибух, а також крики, плач дітей, а потім - як сама школа почала обвалюватися: "Усе було зруйновано в одну мить".

"З мене і моїх учнів лилася кров", - додає вона.

Коли дим на короткий час розсіявся, вона, за її словами, почала передавати поранених дітей людям, які були внизу, а потім пробиралася крізь вогонь і уламки до шкільної брами, де побачила натовп батьків. Багато хто з них прибіг на місце події навіть не взувшись, згадує вона.

Вона каже, що не могла зрозуміти, чому батьки біжать до школи, бо в стані шоку й розгубленості думала, що всі інші вже вибралися з будівлі: "Я не знала, що всі вони були під завалами".

Амайне шість років викладала в першому класі цієї школи. Вона називає імена учнів і колег, які загинули того дня: Адріна з її першого класу, яка, за її словами, загинула на сходах разом із матір'ю; Фатеме з другого класу та багато інших, зокрема учнів шостого класу. Вона пам'ятає, як навчала їх абетки.

Загинули також директор школи, його заступник, вчителя фізкультури та Корану.

"Знайдіть мого сина"

За лічені хвилини на місце почали прибувати рятувальники.

Реза Бешараті, працівник Іранського товариства Червоного Півмісяця, каже, що був серед перших рятувальників, які прибули на місце трагедії. Він розповідає, що дороги біля школи були заповнені транспортом - родини в розпачі поспішали туди, щоб знайти своїх дітей.

Мінаб - невелике місто. Коли Реза пробирався крізь натовп і зайшов у завали, він, за його словами, впізнавав знайомих людей, серед яких були і його власні родичі.

"Ми почали шукати людей, сподіваючись, що, можливо, хтось вижив, - каже він. - Але, на жаль, живих не було".

Він каже, що загиблих знаходили у жахливо понівеченому стані: "Можливо, лише руку, можливо, лише ногу… У жодного не було цілого тіла". Багато родин упізнавали своїх дітей за взуттям або одягом, додає він.

Одна з родичок Рези шукала свою дитину й благала: "Просто знайдіть мою дитину, знайдіть мого сина, - розповідає він. - Я не міг сказати їй, що її син загинув. Ми всі плакали".

Реза каже, що картини, які він побачив під час пошуків у зруйнованій будівлі, не полишають його: "Я не міг спати кілька днів, - каже він. - Коли я заплющую очі… я згадую те, що тут побачив".

Розслідування удару

Коли почали з'являтися деталі удару, Дональд Трамп спочатку звинуватив Іран, не надавши доказів.

Міністр оборони Піт Гегсет заявив, що військові проводять розслідування, і наголосив, що американські сили "ніколи не завдають ударів по цивільних цілях".

Пізніше він оголосив про масштабніше розслідування, яке очолив офіцер, не пов'язаний із Центральним командуванням США (Centcom). Адміністрація Трампа досі не оприлюднила результати цього розслідування.

Кілька американських ЗМІ повідомили - посилаючись на людей, знайомих із перебігом військового розслідування США, - що попередні висновки вказували на помилку. Ймовірно, застарілі дані, надані Управлінням оборонної розвідки США, призвели до того, що школу помилково визнали частиною військового об'єкта.

Експертний аналіз відео показав, що по комплексу КВІР (Корпусу вартових ісламської революції), розташованому поруч зі школою, влучила високоточна керована ракета Tomahawk. Ні Ізраїль, ні Іран, як відомо, не мають цих крилатих ракет.

Супутникові знімки засвідчили, що ударів зазнали школа та кілька будівель у комплексі, а перевірені відео показали, що район уразила серія атак. Військові мапи США також підтверджують проведення американських операцій на півдні Ірану, зокрема в районі Мінаба, у цей період.

Історичні супутникові знімки показують, що територія школи раніше була частиною комплексу КВІР, але з 2016 року її відгородили стіною. Вона має окремі входи та власне подвір'я.

Крім того, інформація про те, що це місце є школою, була у відкритому доступі в інтернеті. Архівні копії сайтів жіночого та чоловічого відділень школи, зроблені за кілька місяців до удару, містять адресу цього об'єкта.

Глава Центрального командування США (Centcom) у травні заявив перед комітетом Конгресу, не надаючи додаткових деталей, що розслідування "складне", оскільки школа перебувала "на чинній базі КВІР для крилатих ракет". Міністерство закордонних справ Ірану відкинуло це як "безпідставну вигадку".

КВІР, окрім масштабної військової, безпекової та економічної діяльності, також утримує деякі громадські та медичні об'єкти.

Місцеві жителі розповіли Перській службі BBC, що раніше на цій території базувалася морська бригада КВІР, але, за їхніми словами, вони вважали, що військове використання об'єкта припинилося кілька років тому. На фотографіях видно, що серед будівель комплексу були клініка та автомийка.

BBC звернулася за коментарем до Міністерства оборони США та американських військових. Представники заявили, що розслідування триває і наразі нової інформації немає.

"Її упізнали за шкарпетками"

За кілька хвилин їзди від зруйнованої школи розташований цвинтар, де поховані багато учнів і вчителів.

Щовечора родини збираються біля могил. Матері витирають пил із фотографій своїх дітей. Батьки сидять і моляться ще довго після того, як опускається темрява.

Навколо них діти граються поміж надгробками своїх загиблих братів і сестер, чиї життя обірвалися надто рано.

Масуме Мехран Шехабаді щодня приходить провідати свою дев'ятирічну доньку Сетаєш, часто залишаючись біля могили до пізньої ночі.

Вона була серед батьків, які побігли до школи після удару. "Школи вже не було, - каже жінка, її голос тремтить. - Був лише дим, дитяче волосся, рука з одного боку, нога - з іншого. Їх розірвало на шматки".

Масуме додає: "Я продовжувала кликати не лише Сетаєш, а всіх дітей: "Діти, де ви?"

Родина Сетаєш не отримувала підтвердження її загибелі до ранку наступного дня, розповідає Масуме. Вона згадує, що її неодноразово запитували, якого кольору шкарпетки були на дитині, і вона відповідала, що кремові. Саме за шкарпетками, каже вона, Сетаєш і вдалося ідентифікувати.

Дев'ятирічна дівчинка мріяла стати вчителькою, додає її мати. "Вона розставляла своїх ляльок на дивані й казала: "Я ваша вчителька. Я вже в початковій школі, тому я вчителька".

Як і для багатьох батьків тут, горе переплелося з гнівом. "Нехай Трамп буде знищений, щоб кров цих дітей не була пролита даремно", - каже Масуме.

"Вони прийшли вчитися"

Уряд Ірану неодноразово згадував Мінаб у своїх виступах, на міжнародних майданчиках і в матеріалах державних ЗМІ.

Навіть на літаку з іранською делегацію, яка летіла на переговори, написали "Мінаб-168", - посилаючись на кількість загиблих, яку раніше називали офіційні представники.

Цей удар дає Ісламській Республіці потужний контраргумент до опису Вашингтоном своєї військової кампанії.

Війна розділила іранців. Дехто радів початку авіаударів, розлючений переслідуванням дисидентів і вбивствами протестувальників. Вони сподівалися, що зовнішній військовий тиск нарешті послабить режим або навіть призведе до його падіння.

Деякі противники уряду розповіли BBC, що сприйняли удар по Мінабу як величезний шок. Він зробив неможливим подальше підтримання уявлення про "чисту, хірургічно точну" війну й дозволив владі представити себе захисниками іранського народу від іноземної атаки.

У Мінабі Амайне приходить на цвинтар, проходячи між могилами своїх колишніх учнів.

На сусідній меморіальній стіні - обличчя дітей, працівників школи та батьків, які того суботнього ранку вийшли з дому й більше не повернулися.

Мати Сетаєш досі сидить біля могили своєї маленької доньки.

"Чим завинили ці діти? Вони носили зброю? Олівець, книжка, зошит і шкільний портфель. У них не було зброї… Вони прийшли вчитися", - каже вона.

Репортаж за участі Джасмін Даєр.

Навааль Аль-Магафа передає репортаж з Ірану за умови, що жоден із її матеріалів не буде використаний у Перській службі BBC. Ці обмеження поширюються на всі міжнародні медіаорганізації, які працюють в Ірані.