Ударів ЗСУ по об'єктах у глибині Росії та прифронтовій зоні стало більше: як так сталося

    • Author, Ілля Абішев
  • Час прочитання: 9 хв

Україна здійснила якісний ривок у розвитку безпілотних систем і має перевагу в так званому "малому небі". Це ключова зона поблизу та на лінії бойового зіткнення, де для розвідки та атак масово використовують різноманітні дрони.

Це визнають і військові спостерігачі, і учасники бойових дій з російського боку.

Дедалі результативнішими стають і удари ЗСУ по російських тилах — нафтосховища та НПЗ горять по всій європейській частині Росії, ударні дрони атакують військові заводи, склади, аеродроми, порти та інші стратегічні об'єкти.

Яким чином Україні вдалося вирватися вперед у технологічній гонитві, як це відображається на ході бойових дій і що Росія може цьому протиставити?

Сучасні ударні безпілотні системи можна розділити на три класи — дальньої, середньої та ближньої дії. Класифікація за дальністю досить умовна і не єдина. У цій статті ми не розглядаємо бойові дії на морі, де застосовується інший тип безпілотників — безекіпажні катери.

Отже, тактичні безпілотники, або малої дальності, — це ті, що діють на полі бою або в ближній тиловій зоні, зазвичай до 10–15 км у глибину, іноді трохи більше. Це найрізноманітніший клас безпілотників, до нього входять літальні дрони різних типів — і коптери, і літакового типу, а також наземні роботизовані комплекси.

Безпілотники середньої дальності, так звані middle strike, атакують цілі на більшу глибину, в середньому до 120 км, але можуть і до 200, а то й до 300 км. Як і дрони дальньої дії, це БПЛА літакового типу.

До далекобійних дронів, deep strike, належать усі безпілотні літальні апарати, здатні завдавати ударів на відстані понад 200–300 км. З них і почнемо.

Дальні безпілотники

Щодо далекобійних засобів ураження Україна від самого початку війни сильно відставала. Їй не було чим відповідати на російські удари по тилових районах — не було ні ракет, ні бомбардувальників.

До того ж Росія отримала від Ірану вже готову розробку дешевих дронів типу "шахед", удосконалила їх, масштабувала виробництво і може запускати їх по Україні іноді по кілька сотень на день.

Україна займалася власними розробками дальніх дронів практично з нуля. Перші зразки ентузіасти збирали в напівкустарних умовах, тривали експерименти з комерційними безпілотниками, пробували старі радянські розробки типу реактивних "Стрижів".

Спочатку спроби застосування українських дальніх дронів здавалося були безсистемними. З різних регіонів Росії надходили повідомлення про появу в небі невпізнаних літальних апаратів — частину з них збивали, частина падала сама, окремі вибухали на землі, не завдаючи серйозної шкоди.

З часом тривожних дзвінків ставало все більше й більше, а географія атак розширювалася. Почалися нальоти українських дронів на Підмосков'я та інші регіони аж до Уралу, два дрони вдарили по куполу Сенатського палацу в Кремлі, пішли повідомлення про вибухи на військових складах, аеродромах, нафтобазах.

А до початку нинішнього року удари безпілотників ЗСУ по об'єктах у глибині Росії почали відбуватися регулярно і з важкими наслідками. Палаючі нафтові термінали на Балтиці та на Чорному морі, інші нафтобази в Краснодарському краї, Ленінградській, Нижньогородський, Ярославській, Самарській областях, Башкортостані, Волгограді, Пермі — ось неповний перелік атакованих об'єктів на російській території. І це лише за один місяць.

З чим пов'язане таке різке зростання результативності українських ударів? Причин кілька.

По-перше, в Україні відбулося стрибкоподібне зростання виробництва дронів. До початку весни країна вперше з початку війни випередила Росію за кількістю запусків дальніх безпілотників. Багато в чому цьому сприяла фінансова допомога європейських союзників.

Збити всі безпілотники практично неможливо. ЗСУ при всьому їхньому досвіді та антидронових напрацюваннях збивають у середньому 85–95% російських "Гераней" та інших ударних дронів.

Як правило, чим більше запущено — тим більше проривається до цілі (винятки бувають, але рідко). Сильніше перевантажується ППО, швидше закінчується боєкомплект. Крім того, у випадку з великими стаціонарними об'єктами, такими як заводи та нафтосховища, серія точкових ударів по одній цілі призводить до серйозніших руйнувань, ніж поодинокі атаки по різних.

Так, за інформацією агентства Reuters, внаслідок удару в ніч на вівторок, 5 травня, по Киришиневському НПЗ, другому за величиною в Росії, пошкоджено три з чотирьох установок переробки, а також вторинне обладнання. Завод призупинив роботу.

По-друге, номенклатура українських дронів-камікадзе набагато різноманітніша за російську. На озброєнні ЗСУ є щонайменше півтора десятка дальніх безпілотників, які помітно відрізняються за льотними характеристиками, системами управління та наведення, вартістю.

Одні, такі як "Чаклун", використовують технології "стелс". Інші, наприклад, AQ-400 "Коса", виготовлені буквально з фанери. Дрон "Лютий" — найрезультативніший, але й один із найдорожчих. Дрон FP-1 — наймасовіший.

UJ-26 "Бобер" — найманевреніший: на одному з відеозаписів ЗСУ видно, як він ухиляється від ракети, випущеної російським "Панцирем", і вражає пускову установку. E-300 "Горинич", створений на базі французького легкого літака SkyRanger — найдальший, може подолати до 3 тисяч км.

Різноманітність українських ударних дронів дозволяє ЗСУ варіювати тактичні прийоми їх застосування. Дешеві апарати можуть застосовуватися для відволікаючих атак і виявлення місць розташування пускових установок, більш просунуті — для прориву оборони та завдання високоточних ударів.

Велика кількість малопомітних дронів, які важко ідентифікувати і які рухаються на різних швидкостях та на різних висотах, сильно ускладнює роботу систем ППО.

До того ж Росія запізнилася із впровадженням комплексних засобів протидії ударним безпілотникам — акустичних систем виявлення, мобільних вогневих груп, дешевих дронів-перехоплювачів тощо, і зараз, за деякими повідомленнями, зіткнулася з дефіцитом звичних засобів ППО — малих зенітних ракет.

По-третє, позначається географічна концентрація виробництва в Росії. Якщо Україна з перших днів війни намагалася максимально приховати та розосередити свої важливі військові та промислові об'єкти, то в Росії цей процес ще навіть не починався.

Ще одна складність у відбитті дронових атак пов'язана з географічним положенням приморських міст — Туапсе, Новоросійська, Усть-Луги та інших. Вони слабко захищені з боку моря; безпілотники, що заходять на ціль, важко, а часом неможливо виявити заздалегідь, відтак перший рубіж оборони неба стає і останнім.

Але є ще одна причина, через яку дрони deep strike почали так часто проривати російську ППО. Україна помітно просунулася в розробці, виробництві та бойовому застосуванні інших безпілотників — middle strike.

БПЛА середньої дальності

На відміну від стратегічних дронів, наслідки ударів яких широко висвітлюють у ЗМІ та соцмережах, ефект від роботи безпілотників середньої дальності менш помітний, але результати не менш важливі.

Ці дрони уражають цілі в оперативному тилу противника, системно знищуючи його інфраструктуру — логістику, командні центри, пункти управління БПЛА, склади з паливом і боєприпасами, військову техніку.

Це не лише позбавляє його можливості накопичувати сили для проведення великих наступальних операцій, а й ускладнює постачання військ безпосередньо на лінії фронту.

Безпілотники middle strike дешевші і точніші за дальні дрони. Їх можуть використовувати системи супутникового зв'язку Starlink, а керуватися оператором у режимі FPV. Застосовувати їх масово почали порівняно нещодавно.

На початку війни у ЗСУ із засобами вогневого ураження прифронтової зони все було погано.

Ствольна артилерія для цього не підходить — не вистачає дальності, максимум 40 км, і ніхто при здоровому глузді не розміщуватиме далекобійні гаубиці на передовій. Старі радянські системи залпового вогню та ракети "Точка-У" не вирізняються точністю, та й запаси їхні невеликі. Авіації було мало, а сил ППО у Росії — повно.

Частково розв'язувати проблему допомогли американські оперативно-тактичні комплекси HIMARS. Але їхні поставки були обмежені, ракети дорогі, та й російська армія невдовзі до них адаптувалася, перенісши свої важливі об'єкти глибше в тил.

У російської армії, нехай і меншою мірою, але були схожі проблеми. Вона почала їх вирішувати шляхом масового використання керованих авіаційних бомб — це дозволяло літакам атакувати цілі в тилу, не входячи в зону дії української ППО.

У цього методу також є недоліки — за всієї потужності авіабомб вони часто відхиляються від цілі, а радари встигають виявити наближення бомбардувальника та подати сигнал тривоги.

Україна пішла іншим шляхом — почала розробляти дешеві високоточні безпілотники, здатні завдавати ударів на оперативну глибину. Зараз країна виробляє лінійку ударних дронів середньої дальності. Найвідоміший із них — FP-2 компанії FirePoint. Він зроблений на базі дальнього FP-1, має меншу дальність, але потужнішу бойову частину.

Серед новітніх українських розробок БПЛА середньої дальності — ударний дрон B-2, що за формою та завдяки використанню стелс-технологій нагадує американський стратегічний бомбардувальник В-2 Spirit. Він призначений для атак на комплекси ППО, виявити та збити його набагато складніше, ніж звичайний бойовий літак.

"Підтверджую якісний ривок українських БПЛА, — пише російський воєнблогер Олександр Харченко. — Тепер транспорт горить на відстані 40+ км від ЛБЗ.

Значно зросла кількість баражуючих боєприпасів, які полюють на техніку в радіусі 100 км від ЛБЗ. Комбінуються дешеві масові ударники з дорогими закордонними аналогами. Все, що може летіти і вражати рухому техніку — Україна моментально масштабує і застосовує на фронті".

Фактична дистанція атаки українських дронів middle strike ще вища — вони завдавали ударів по околицях Маріуполя за 120 км від лінії фронту, по сходу Луганської області — за 170 км, по Криму — понад 200 км.

Їхні першочергові цілі — російські радіолокаційні станції та пускові установки зенітно-ракетних комплексів. У разі їх знищення утворюються повітряні коридори, через які вже дальні дрони можуть проникати вглиб російської території.

А там насиченість системами ППО набагато нижча, ніж у прифронтовій зоні, — звісно, за винятком Москви та особливо важливих об'єктів під охороною.

Тактичні дрони

Щодо безпілотників ближньої дії, Україна досі не мала такої помітної переваги, хоча й першою почала впроваджувати цей тип озброєнь. Росія намагається не відставати — формує власні сили безпілотних систем, створює спеціалізовані підрозділи дроноводів та нарощує виробництво FPV-дронів.

Тривалий час війна на лінії бойового зіткнення та поруч із нею йшла приблизно на рівних: обидві сторони полювали на техніку та особовий склад противника, позбавляючи його можливості активно діяти.

Значні людські втрати російської армії були пов'язані не стільки з чисельною перевагою ЗСУ в тактичних дронах, скільки з її наполегливими і водночас повільними наступальними діями.

Але зараз ситуація почала поступово змінюватися, визнають російські військові джерела.

"За моїми відчуттями, з кожним днем мале небо все більше і більше за противником. І справа далеко не тільки в FPV та „волокні“. Їх уже і не так боїшся, — свідчить російський воєнкор Олександр Симонов. — Справа в „Марсіанині“ та йому подібних. У дронах, які обладнані чудовим штучним інтелектом і абсолютно невразливі для РЕБ, їх практично неможливо почути, а іноді навіть побачити. Через їхню дуже високу швидкість при атаці. Секунда — і ти вже гориш у машині. І машин горить достатньо. І на передовій, і в раніше не настільки небезпечних місцях. Рухаємося чисто на військовому фарті та з божою поміччю. Чогось подібного у нас я поки не бачив. І не чув".

"Марсіанин" (інша його назва — "Хорнет") — ще одна нова українська розробка. Швидкісний, майже безшумний, стійкий до засобів радіоелектронної боротьби FPV-дрон, здатний атакувати будь-які цілі як на лінії фронту, так і на глибині 50 км і більше. Тобто він може працювати і на середній дистанції.

Якщо Україні вдасться закріпити свою перевагу в розвитку безпілотників middle-strike і взяти під контроль небо на глибину хоча б 40–50 км, ситуція на фронті може вже різко змінитися.

Тому що саме в цій зоні розміщується вся російська інфраструктура управління дронами першої лінії, а без неї залишаться без підтримки й інші наземні підрозділи, насамперед піхотні.

З урахуванням хронічних проблем російської армії зі зв'язком, ситуація стає досить серйозною, попереджають z-блогери. Системне придушення тилової інфраструктури на велику глибину "не лише гальмує наступальні дії наших військ, а й створює передумови для проведення контрнаступальних операцій ЗСУ", зазначає автор телеграм-каналу "Филолог в засаде".

"Мадяр дав їжу для роздумів, — пише російський учасник бойових дій, автор телеграм-каналу „Когда запели пушки“. — Сьогодні Збройні сили Росії цілком і повністю намагаються використовувати його напрацювання та діяти тими ж методами".

Поки що російська армія не відступає від обраної тактики, хоча темпи її наступу у 2026 році суттєво сповільнилися. Росія продовжує постійний тиск на різних ділянках фронту, компенсуючи великі людські втрати залученням добровольців на високооплачуваний контракт. Можливо, російське командування розраховує таким чином виграти час і подолати технологічне відставання.

З іншого боку, поки що незрозуміло, як українське командування планує використовувати відкрите вікно можливостей. У 2022 році з отриманням значних обсягів західної допомоги ЗСУ вдалося не лише зупинити російський наступ, а й завдати серії болючих контрударів, звільнивши великі території.

Але повторити той успіх чотири роки по тому буде непросто. Самої лише переваги в безпілотних системах для цього недостатньо.