Коли табу не існувало. 10 інтимних фото Парижа, якого більше немає

Легендарний фотограф Брассаї "невимушено переходив від нетрів до ексклюзивних салонів" і зафіксував борделі, гей-бари й закапелки нічного Парижа в його радикальні міжвоєнні роки.

Фотографії Брассаї із закоханими в кафе, гаргульями Нотр-Даму та вулицями Монмартра, освітленими ліхтарями, належать до найіконічніших образів Парижа.

Як піонер нічної фотографії, він сформував уявлення про місто як про осередок романтики, назавжди застиглий у туманному присмерковому світі тіней.

"Париж, про який ви мрієте, – це Париж Брассаї", – каже в інтерв'ю BBC Анна Телльгрен, кураторка виставки "Brassaï: The Secret Signs of Paris" у стокгольмському Moderna Museet.

Утім його доробок значно ширший за вибрану групу знімків, відтворених на листівках.

Справжнє імʼя Брассаї – Дюла Галас. Він народився 1899 року в Брашові, Трансильванія, що тоді входила до складу Угорщини, а тепер це місто в Румунії. Навчання мистецтву майбутній Брассаї розпочав у Будапешті 1918 року, а продовжив – у Берліні.

До французької столиці він прибув 1924-го, де занурився в таємне нічне життя міста у міжвоєнні роки – епоху, коли не існувало табу.

Інстинктивно тягнучись до міських маргіналів, він відвідував бали для гомосексуалів, гей-бари та борделі, зобразивши їхні внутрішні світи без жодного вуаєризму чи морального осуду.

"Він був одним із перших, хто пішов туди й задокументував ці середовища. Це дуже рання документація квір-життя", – зазначає Телльгрен.

1933 року Брассаї опублікував добірку своїх робіт у книзі "Paris de Nuit" ("Нічний Париж"), що принесла йому миттєву славу. Однак невдовзі після Другої світової війни сувора цензура завадила публікації його більш інтимних фотографій.

Лише 1976 року він зміг видати "Le Paris Secret des Années 30" ("Таємний Париж 1930-х"). У поєднанні ці дві книги відкривають захопливе вікно у світ, утрачений назавжди.

Тут ми розглядаємо десять із його найвиразніших образів міста.

1. Освітлена Ейфелева вежа

Цей приголомшливий знімок Ейфелевої вежі демонструє майстерність Брассаї у нічній фотографії, яка в 1930-х роках потребувала численних спроб і помилок безпосередньо на місці зйомки, а також винахідливості в темній кімнаті.

Як розповів BBC Філіп Рібейроль, племінник Брассаї, створення таких зображень "передбачало використання скляних фотопластин у камері Voigtländer Bergheil на штативі, що дозволяло довгі експозиції... Понад усе це вимагало масштабної роботи в темній кімнаті, яка завдяки майстерній грі контрастів і півтонів під безпечним світлом підсилювала його загострене відчуття композиції".

Простіше кажучи, щоб зробити нічні знімки, Брассаї працював із важкою камерою на штативі та скляними фотопластинами, адже інакше за слабкого світла зняти було неможливо.

Йому доводилося імпровізувати – оцінювати освітленість без приладів (в цьому допомагали різні пачки цигарок) і буквально на око визначати відстань до об'єктів. Втім, ключовою була робота в темній кімнаті, де він вручну вибудовував світло, тіні й напівтони, доводячи композицію до потрібного настрою.

2. "Сходи пагорба Монмартр"

Знімки Брассаї – чи то запаморочливі, обсаджені деревами сходи Монмартру, що стрімко занурюються в тіньовий світ унизу, чи численні персонажі, для яких ніч стала власною територією – ніколи не були простими фіксаціями конкретної сцени.

"Вони не прагнуть документувати середовище, а радше витягти з нього приховану істину", – каже Рібейроль.

"Ніч діє як проявник у темній кімнаті фотографів: вона спрощує форми, моделює світло, відокремлює тіла й перетворює міський простір на театр примар. Те, що фіксує Брассаї, – це стани буття: самотність, бажання або безцільне блукання, але також і ситуації – ті миті, які ми переживаємо, а потім намагаємося описати", – пояснює він.

3. "Закохана пара в маленькому паризькому кафе, Італійський квартал"

Двоє закоханих, які дивляться одне одному в очі, а їхні сповнені почуттів обличчя відбиваються у дзеркалах за спинами, – ймовірно, найвідоміший знімок Брассаї.

Як і багато його фотографій, він був постановочним, і, найімовірніше, фотографові знадобився час, щоб вибудувати довіру з парою та отримати цей кадр.

"Його метод полягав у тому, щоб його хтось представляв у барах – тоді його приймали, коли він фотографував", – пояснює Телльгрен.

"Він завжди носив із собою кілька фотографій, щоб показати людям, над чим працює", – розповідає вона і додає, що фотограф часто дарував героям світлин копії зроблених знімків.

4. "Товстунка Клод і її кохана в Monocle"

Брассаї зробив кілька знімків клієнтури La Monocle – одного з перших лесбійських барів Парижа і, безперечно, найвідомішого. Серед відвідувачок була Марлен Дітріх, а мати Едіт Піаф співала в кабаре.

"Товстунка Клод", зображена тут разом зі своєю коханою, була особливо помітною постаттю. Вона, як розповідає Телльгрен, "була знаною спортсменкою і доволі відомою на той час". Однак під час війни її життя зробило шокуючий поворот.

"Вона стала інформаторкою нацистів і була вбита Рухом опору в 1944 році", – зазначає Телльгрен.

5. "Мала Біжу" в барі "Місяць", Монмартр

Її вражаючий одяг, розкішні прикраси й дещо пихата постава легко пояснюють, чому Брассаї був зачарований загадковою фігурою, відомою як La Môme Bijou – Мала Біжу.

Він "побачив її в одному з барів – саму, з келихом вина – і був повністю нею захоплений. Здається, вона була колишньою куртизанкою. Йому розповідали, що на межі 1900-х років вона була дуже багатою жінкою, а згодом постаріла й втратила все", – каже Телльгрен.

6. "Вбирання в борделі, вулиця Кенкампуа"

Під час своїх нічних мандрів Парижем Брассаї заходив до багатьох борделів, однак його інтерес ніколи не був хтивим.

"Його цікавили люди, яких він зустрічав, і, думаю, це добре видно, наприклад, у портретах повій. Відчувається, що вони певною мірою його прийняли", – каже Телльгрен.

Очевидно, цього не можна сказати про клієнтів борделів, які, схоже, не бажали, щоб їх фотографували. Щоб отримати такі знімки, як цей, Брассаї доводилося залучати свого асистента, який позував у ролі клієнта, хоча цей факт став відомий лише після смерті фотографа.

7. "Банда Гранд Альбера, Італійський квартал"

"Брассаї завжди мусив здобувати довіру тих, кого хотів фотографувати: отримувати їхній дозвіл, але передусім – жодним чином не компрометувати автентичність сцен”, – каже Рібейроль.

“Проте, за словами спадкоємця фотографа, іноді в нього не було іншого вибору, окрім як "застосовувати матеріальні засоби, щоб домогтися співпраці від людей, до яких важко було наблизитися", – таких як Великий Альбер, кримінальний авторитет.

8. "Кікі з Монпарнаса та її подруги Тереза Трез де Каро та Лілі"

Одночасно з дослідженням паризького дна Брассаї спілкувався й у богемних мистецьких колах.

"Те, що робить Брассаї унікальним, – це його здатність невимушено переходити від нетрів до найексклюзивніших паризьких салонів, постійно контактуючи з мистецькою елітою", – каже Рібейроль.

На знімку – Кікі де Монпарнас, художниця, співачка, кабаре-артистка і легендарна постать паризького авангарду, що лежить на дивані в картатій сукні. Колишня коханка Мен Рея, вона була моделлю для багатьох його найвідоміших робіт, зокрема "Le Violon d'Ingres".

9. "Бал у Magic-City, вулиця Університетська"

Деякі з найвиразніших фотографій Брассаї зображують дреґ-бали, які двічі на рік відбувалися в танцювальному залі Magic-City: напередодні Масляного вівторка та в третій четвер Великого посту.

На ці події поліцейська префектура надавала особливий дозвіл чоловікам перевдягатися в жіночий одяг – трактуючи це як частину карнавальної традиції перевертання соціальних і гендерних ролей. Хоча носіння жіночого вбрання в інший час формально не заборонялося, танці чоловіків із чоловіками у жіночому одязі були під забороною.

Рібейроль розповідає BBC, що Брассаї познайомився зі спільнотою Magic City завдяки постаті на ім'я Антуан, відомому як Король перукарів. Пароль "Друг" гарантував вхід на бал.

10. "Один костюм на двох, бал у "Magic-City"

Не всі прошарки суспільства були такими ж відкритими, як Брассаї. У 1934 році бал Mi-Carême заборонили після тиску ультраправих груп Action Française та La Liberté. Хоча наприкінці 1930-х його відновили, вважається, що він став набагато стриманішим, ніж у часи розквіту.

Повоєнний Париж став більш пуританським. Хоча може здаватися спокусливим трактувати творчість Брассаї як свідому спробу зафіксувати епоху на межі зникнення, Рібейроль вважає, що це хибний підхід.

"Його знімки – це не стільки заздалегідь продуманий акт збереження, скільки свідчення захоплення людьми, що проходять повз, швидкоплинними моментами й мінливими атмосферами. Саме ця уважність надає його фотографіям ретроспективно меланхолійного виміру – ніби вони несвідомо несли в собі пам'ять про світ, приречений на зникнення", – говорить він.

Виставка "Brassai: The Secret Signs of Paris" триває в Moderna Museet у Стокгольмі до 4 вересня.