You’re viewing a text-only version of this website that uses less data. View the main version of the website including all images and videos.
Чому нас лякає, що нас забудуть після смерті
- Author, Моллі Горман
- Role, BBC
- Published
- Час прочитання: 5 хв
Коли батьку Бет Хантер поставили діагноз - хвороба Альцгеймера, вона попросила дозволу записувати їхні розмови. Вона хотіла зберегти його голос і колись, через роки, знову його почути.
Він відмовився. Він не був людиною, яка любить говорити про почуття чи особисте, розповідає Хантер.
Свою хворобу він не приймав і про смерть говорити не хотів.
Замість цього він зайнявся іншим - почав записувати свої спогади про війну. Писав їх від руки, а потім найняв людину, яка їх надрукувала.
Потреба залишити по собі слід - або "спадок" - найчастіше стає особливо відчутною в старшому віці, коли час сприймається як щось обмежене.
Але деякі дослідники вважають: ця потреба може (і навіть має) з'являтися значно раніше. Ба більше, дедалі більше наукових даних свідчить: розуміння того, як і чому людина прагне залишити по собі слід, може покращувати психічне здоров'я.
"Більшість людей про це взагалі не замислюються", — каже Бет Хантер, доцентка університету Боллінг-Грін (США), яка досліджує тему спадку в контексті онкопацієнтів. Водночас, за її словами, спадок усе одно формується у кожного - свідомо чи ні.
І йдеться не лише про гроші, майно чи твори мистецтва. Дослідники виділяють три основні типи спадку:
- біологічний
- матеріальний
- ціннісний
І в реальному житті вони часто переплітаються між собою.
Біологічна спадщина: тіло, гени і внесок у науку
Найпростіша форма біологічної спадщини - це діти й передача генів. Але генетична лінія і те, як людину пам'ятають у світі, - не одне й те саме.
Іноді біологічну спадщину розуміють ширше - як усе, що людина залишає після себе буквально, навіть власне тіло.
У США зареєстровано близько 170 мільйонів донорів органів. Але лише частина людей помирає за таких умов, коли трансплантацію можна справді провести.
Окремо існують ті, хто заповідає своє тіло науці - для навчання майбутніх лікарів або для досліджень. Лише у 2021 році в США таких тіл було понад 26 тисяч.
У дослідженні в Бельгії головною причиною такого рішення більшість людей називали бажання допомогти науці (57%). Також згадували альтруїзм і вдячність медицині. Але важлива деталь: 16% учасників прямо сказали, що хочуть таким чином надати сенс власній смерті.
Показовий приклад - активістка Сьюзан Поттер. Вона жила з важкими хворобами і заповіла своє тіло науковому проєкту в США. Його заморозили, розрізали на тисячі тонких шарів і оцифрували.
Так створили "віртуальне анатомічне тіло" — 3D-модель, яку можуть використовувати студенти-медики для навчання.
У дослідженнях Бет Хантер серед жінок, які пережили рак, багато учасниць говорили, що хочуть вплинути на поведінку своїх близьких - щоб ті більше дбали про здоров'я і не ігнорували обстеження.
"Залишити слід, - підкреслює Хантер, - особливо важливо для людей, які стикаються з ризиком смерті".
Крім того, такі роздуми допомагають і психологічно. У хоспісах та лікарнях іноді використовують "практики спадку": людям пропонують створити щось особисте й важливе: щоденник, альбом, малюнок, лист або так званий "етичний заповіт", де можна залишити свої думки, цінності та поради для близьких.
Дослідження показують: такі практики зменшують тривогу, депресію та допомагають людям спокійніше проживати останній період життя.
Спадок цінностей
Матеріальна спадщина - це гроші, майно, сімейні реліквії, фотографії, щоденники, будівлі, названі на чиюсь честь.
Але дослідження показують: люди найчастіше прагнуть залишити не речі, а цінності.
Йдеться про доброту, віру, повагу до інших, бажання допомагати. В одному з досліджень, де аналізували історії 38 жінок різного віку, учасниці говорили саме про передачу життєвого досвіду та внутрішніх орієнтирів.
Вони робили це по-різному: через особистий приклад, релігійну практику, записи спогадів, аудіозаписи або автобіографії.
Такий "спадок цінностей" має ефект і для самих людей.
У дослідженні серед американців віком 65+ ті, хто фіксував свої життєві принципи в окремому документі, частіше говорили про спокій, прийняття минулого та ясність щодо того, що для них справді важливо.
Один з учасників описав це так: процес "нагадує тобі, що ти пережив, які перешкоди подолав і що допомогло тобі впоратися".
Страх смерті і потреба в сенсі
Хоча про спадок люди замислюються тисячоліттями, як наукову тему його почали вивчати відносно недавно - приблизно 75 років тому.
У 1950 році психолог Ерік Еріксон увів поняття "генеративність" — прагнення людини дбати про майбутні покоління та робити внесок у їхнє життя. Він вважав, що це ключове завдання середнього віку, а його відсутність може негативно впливати на подальше життя.
Згодом інші дослідники розширили цю ідею: турбота про майбутнє не обмежується віком - це може бути процес упродовж усього життя.
Але є ще один потужний рушій - страх смерті.
"Коли люди замислюються про смерть, вони починають запитувати: у чому взагалі сенс життя?" - каже професорка Кімберлі Вейд-Бензоні.
За її словами, думки про смерть переводять людину від тривоги до роздумів про значення власного життя.
Інші науковці вважають, що прагнення залишити слід пов'язане з потребою сприймати життя як цілісну історію.
Ми ніби перетворюємо себе на героя оповіді, а свій спадок - на фінальний сенс цієї історії, який передаємо наступним поколінням.
Чи можна "спланувати" власний спадок
Дослідники підкреслюють: людина не контролює свій спадок повністю. Його інтерпретують і переосмислюють ті, хто залишається після нас.
Але сам процес роздумів про те, що ми хочемо залишити, вже впливає на нас за життя.
Науковці навіть пропонують фіксувати свої "спадкові наміри" - тобто те, якою людина хоче залишитися в пам'яті інших. Такі роздуми часто роблять поведінку більш усвідомленою: люди починають більше дбати про майбутнє, займатися благодійністю, підтримувати екологічні ініціативи або створювати соціально корисні проєкти.
Для підприємців це може означати вибір не лише заради прибутку, а й заради внеску в суспільство.
У підсумку ця ідея має подвійний ефект: вона дає людині відчуття сенсу тут і зараз і водночас створює можливість "символічного безсмертя" - коли частина тебе продовжує жити в тому, що ти зробив.