"Там темно і страшно". Людина, яка спускається під реактор ЧАЕС

"Раз на місяць я буваю поблизу реактора. Під ним є велетенський лабіринт приміщень, які збереглися після вибуху", – розповідає ВВС Анатолій Дорошенко.

Вже 12 років він у спеціальному захисному костюмі спускається під зруйнований 4-й енергоблок Чорнобильської АЕС.

Дорошенко працює в Інституті проблем безпеки атомних електростанцій. Частина його обов'язків – робота у приміщенні, яке, ймовірно, є одним із найнебезпечніших у світі.

"Серце" Чорнобиля

Реактор 4-го енергоблока зруйнований після вибуху 26 квітня 1986 року.

Опора реактора була розташована на висоті близько 15 м над землею. Під нею є технологічні приміщення – кімнати, коридори, які під час вибуху вціліли.

Саме там стоїть обладнання, яке перевіряють вчені. Анатолій і його колеги регулярно ходять туди. Хтось щомісяця, хтось частіше.

Робота вченого полягає у перевірці обладнання, зборі даних, контролі параметрів стану ядерного палива.

Науковці бувають близько від зруйнованого реактора – за 10-12 метрів.

Лабіринт під ним називають одним з найнебезпечніших місць у світі. Там усе забруднене радіацією – підлога, обладнання, стіни, повітря.

У приміщеннях рівень радіації настільки високий, що науковець може максимально пробути там лише 4 хвилини – виконати всі завдання і швидко піти.

В інших – рівень радіації екстремальний, там узагалі небезпечно зупинятися.

"Радіація нерівномірна. Є місця, де дуже високі дози – там краще навіть не зупинятися. Пройшов це місце і йдеш далі. Працювати треба там, де чистіші зони. Тут усі науковці знають, де ми можемо працювати, а де – ні", – запевняє вчений.

Вони складають карти забруднення, які показують, де рівень радіоактивності найвищий. Їх треба постійно оновлювати.

Робота науковця є критично важливою, адже він має контролювати, щоб після Чорнобильської катастрофи умови всередині реактора залишалися стабільними.

Дорошенко каже, що його робота лякає, але він використовує страх як союзника.

"Страх допомагає тримати себе в руках. Допомагає чітко виконувати дії, які забезпечать отримання меншої дози радіації", – вважає він.

"Ризик – це байдужість і звикання до цього місця. До страху радіації звикаєш і на неї ніби вже не зважаєш. А не зважати на радіацію у зоні відчуження не можна. Рукавичка, шматок металу може бути забрудненим", – каже вчений, який працює на Чорнобильській АЕС з 2014 року.

Не заблукати під реактором

Лабіринт, яким ходить Дорошенко – це темні, подекуди слабо освітлені приміщення.

Дорошенко та його колеги завжди носять із собою ліхтарики. Дорогу треба підсвічувати, бо в деяких місцях стеля розташована надто низько і треба йти напів присядки.

Приміщення та коридори під реактором промарковані. Проте вчені мають знати маршрут, щоб не заблукати серед переходів.

Під реактор ніколи не спускаються по одинці. Завжди хтось поруч має бути.

"Були випадки, коли розрядився ліхтар. Добре, що у колег було світло. Було, що колега заблукав під реактором. Але людину відразу починають шукати. Головне знайти місце у чистішій зоні, де перечекати", – розповідає вчений.

Важливі заміри

У 1986 році над зруйнованим енергоблоком побудували об'єкт "Укриття", який з часом почали називати "Саркофаг".

Він поховав під собою сотні тон ядерного палива, радіоактивного пилу і всього того, що залишилось від реактора.

З часом "Саркофаг" покрився щілинами, радіація знову могла потрапляти назовні. Тому над ним побудували ще укриття – "Новий безпечний конфайнмент", арку.

Вчені постійно перевіряють, наскільки вона захищає від витоку радіації.

Після удару російського дрона у 2025 році арка втратила частину своїх захисних функцій. Дрон пробив у ній діру.

Дорошенко заходить під арку і до старого "Саркофагу", щоб спуститися під реактор. Там він має проводити заміри, щоб дослідити стан ядерного палива.

Після вибуху 1986 року значна частина палива перебуває в місцях, недоступних для вчених. Четвертий енергоблок залили величезною кількістю бетону, щоб зупинити витік радіації.

"Якби ми могли відібрати зразки ядерного палива зі зруйнованого реактора, ми могли б чітко сказати, наскільки воно є ядерно небезпечним. Але оскільки воно під величезним шаром бетону, то доступ людини туди неможливий", – пояснює вчений.

Тому заміри проводять у вцілілих приміщеннях під реактором, щоб зрозуміти, які процеси відбуваються там.

Наприклад, вчені під реактором вимірюють щільність потоку нейтронів. У них є спеціальні детектори, які фіксують, скільки нейтронів через них пролітає.

Одяг з радіацією

Для того, щоб спуститися у під реактор Чорнобильської ЧАЕС, Анатолій у спеціальному приміщенні одягає на себе кілька шарів захисного одягу.

Базовий шар – це білі штани, сорочка, піджак, шапка, рукавчики, бахіли, респіратор з клапаном FFP 2.

"Якщо під час роботи можна сильно забруднитися, наприклад, доведеться повзти через якийсь завал, то одягаємо додатковий комплект спеціального поліетиленового одягу. Він має захистити від зовнішнього забруднення радіоактивними речовинами", – розповідає вчений.

Після виходу з лабіринту є кілька зон контролю.

Весь одяг знімають у так званій "брудній зоні".

Далі його відправляють на спецпрання або знищують, якщо радіацію неможливо видалити.

Після цього науковець йде в душ і на дозиметричний контроль, щоб підтвердити, що на тілі не залишилося радіоактивних частинок.

Дорошенко розповідає, що відвідування четвертого блоку викликає "ніби ейфорію".

"Це як підкорення Евересту. Кожен може туди потрапити, але для цього треба влаштуватися на роботу, вивчити матеріал, бути корисним для цієї роботи. Тоді вас допустять до об'єкта. Але не всім це підходить", - говорить вчений.

Він каже, що любить свою роботу і вважає її важливою для науки.

Анатолій Дорошенко закликає не "демонізувати" Чорнобиль.

"Це місце оповите міфами. Але, коли ти туди потрапляєш, то бачиш, що це будівля, яку створила людина, і, яка потребує постійного контролю, нагляду. Ти розумієш, що, якщо люди перестануть сюди приходити, то почнеться якийсь неконтрольований процес, а це небезпечно", – говорить Дорошенко про важливість роботи на ЧАЕС.

Чи не страшно там всередині під реактором?

"Певний страх є, – відповідає вчений і додає, – Головне – не панікувати. Паніка призводить до помилок".

За його словами, важливо пам'ятати, що радіація є всюди, треба обмежити контакт з поверхнями, не замастити себе.

Контролювати здоров'я

Офіс Інституту проблем безпеки атомних електростанцій розташований у Чорнобильській зоні відчуження – з понеділка по четвер Анатолій живе і працює там.

Раз на місяць він приїздить безпосередньо на станцію, щоб спуститися під реактор. Вчений розуміє, що радіація може вплинути і на його здоров'я. Він раз на рік проходить обов'язкові медичні огляди, а у відпустках намагається за можливості їздити до моря.

"Буду ходити у лабіринти під ректором, скільки зможу. Не ставлю собі якесь обмеження. Якби я бачив, що є покоління, яке мене може замінити, я б із задоволенням уже думав про пенсію", – каже вчений.

Важливо, щоб люди усвідомлювали виклики, з якими стикається Чорнобиль: стримування радіації і контроль за ядерними об'єктами.

"Чорнобиль насправді не такий страшний, як його багато хто намагається показати. Багато людей тут продовжують стримувати радіацію. Варто не забувати, що це місце є менш страшним саме завдяки людям, які там продовжують працювати", – вважає вчений.

За участі Євгенії Шидловської та Карлоса Серрано