Як хаос епохи Трампа змінює світовий устрій - і чому це вигідно Україні. Аналіз Guardian

Нинішня епоха американського унілатералізму Дональда Трампа може, як не парадоксально, прискорити появу нового світового порядку - і світ від цього може виграти, пише Guardian. Зокрема, свої плюси це має і для України.

Стаття описує сучасну міжнародну систему як таку, що переживає одночасно зростання військових бюджетів, множення конфліктів, ерозію демократії, торговельні потрясіння, деградацію довкілля та дедалі відвертішу зневагу до міжнародного права. Але водночас, підкреслює видання, за цією похмурою картиною помітні зрушення, які можуть мати довгострокові наслідки.

Guardian наводить слова посла Бразилії у Великій Британії Антоніо де Агіара Патріоти, який у промові описав світ майже як антиутопію, але наголосив: "щось змінюється".

Він стверджує, що на "глобальній півночі" формується новий поділ на два табори: з одного боку - унілатералістична наддержава, з іншого - "більшість мультилатералістів", які дедалі більше прагнуть багатосторонніх механізмів і координації.

За його словами, війна США проти Ірану стала одним із найяскравіших прикладів того, як унілатералізм породжує хаос і нестабільність. Цей конфлікт, зазначає Guardian, оголив відчуття, що світ уже не буде знову "однополярним", навіть якщо Вашингтон прагнутиме повернути стару модель домінування.

У статті підкреслюють, що серед західних держав зростає переконання: США більше не можна сприймати як незмінного, передбачуваного гаранта стабільності.

Автор пише, що багато країн, які традиційно покладалися на американську "парасольку безпеки", побачили її обмеженість. Зокрема, в Перській затоці вона не забезпечила союзникам тієї безпеки, на яку вони розраховували, а в європейському контексті Вашингтон не продемонстрував здатності системно підтримати інтереси Європи у війні Росії проти України.

Guardian робить висновок: держави починають розуміти, що вигідніше мати ширше коло партнерів і більш різноманітні союзи, а не залежати від одного центру сили.

Цю зміну мислення, як пише Guardian, добре ілюструє позиція прем'єра Іспанії Педро Санчеса. У своїй промові в Китаї він заявив, що світ переживає не "передачу гегемонії" від одного домінанта іншому, а "множення полюсів" - не лише у сфері сили, а й у сфері процвітання.

Санчес стверджує, що прогрес уперше в сучасній історії "проростає" одночасно в багатьох місцях: в Азії, Африці, Латинській Америці. Для нього це не загроза, а позитивна можливість.

Guardian зазначає, що подібний погляд вже не є винятково лівим або ідеологічним: він дедалі більше проникає в стратегічне мислення Парижа, Брюсселя, Варшави і навіть Берліна.

Особливо показовим стаття називає приклад канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, якого традиційно вважали беззастережно проатлантичним. Спочатку він обережно висловлювався щодо законності американської атаки на Іран, але згодом публічно заявив, що США опинилися в ситуації приниження, а рішення Трампа порівняв із помилками його попередників під час вторгнень в Ірак та Афганістан.

Guardian підкреслює, що реакція Європи поступово змінюється. Якщо раніше багато урядів просто "терпіли" або сподівалися перечекати американські політичні коливання, то тепер дедалі більше держав готові робити висновки і будувати альтернативні механізми оборони.

Трамп роками критикував європейців за залежність від США, і тепер, як іронічно пише Guardian, вони починають реалізовувати його вимогу - але не так, як він хотів. Європа рухається до посилення власної автономії, фактично створюючи "обхідний шлях" навколо Вашингтона.

У статті зазначають, що паралельно посилюється і глобальний тиск на західні держави, аби вони скоротили свій непропорційний вплив у міжнародних структурах і дали більше можливостей глобальному Півдню. Автор визнає, що ці зміни не будуть швидкими і не розвиватимуться прямолінійно. Але війна з Іраном і загострення взаємного роздратування між Трампом та європейськими союзниками пришвидшують процес стратегічного "від'єднання".

Guardian наводить аргументи професора Гарвардського університету Стівена Волта, який пояснює, що американський вплив тримається не лише на економічній потужності чи військовій силі, а й на довірі союзників до компетентності США.

Союзники повинні бути впевнені, що Вашингтон розуміє, що робить, і здатний виконувати план. Війна проти Ірану, на думку Волта, стала сигналом протилежного: адміністрація Трампа продемонструвала непередбачуваність і відсутність системного планування.

Волт також вважає, що цей конфлікт показав: США фактично керуються інтересами лише одного партнера - Ізраїлю - і роблять це коштом Європи та Азії, не рахуючись з економічними наслідками для союзників і не проводячи достатніх консультацій.

У матеріалі також згадується позиція колишньої посолки США у Великій Британії Джейн Гартлі, яка ставить питання, на які союзники так і не отримали ясних відповідей: яка була мета війни з Іраном, яка її правова основа, що було "планом Б" і якою є стратегія виходу.

Але, на її думку, найбільша проблема полягає в суспільній реакції: громадяни дедалі менше вірять, що США діють як сила добра. Guardian робить висновок, що саме втрата морального авторитету і довіри може стати одним із найсерйозніших ударів по американському лідерству.

Водночас Guardian підкреслює: якщо світ справді входить у фазу відходу США від ролі домінантного центру, то для реальних змін потрібні не лише настрої, а й нові союзи та нові практичні механізми співпраці.

Автор статті наводить приклад прем'єра Канади Марка Карні, який просуває концепцію "групи середніх держав". Канада, як зазначають у статті, вже уклала десятки економічних і безпекових домовленостей, включно з Китаєм, щоб диверсифікувати торгівлю і послабити залежність від США. У матеріалі наголошують: формуються нові торговельні коридори і ситуативні альянси, які більше не проходять через Вашингтон.

Окремо Guardian описує появу політичних об'єднань, які позиціонують себе як відповідь на хвилю правого популізму і американського мілітаризму. Зокрема, згадується зустріч Global Progressive Mobilisation у Барселоні, де були присутні лідери Бразилії, Мексики, ПАР, Барбадосу та Іспанії.

Санчес, звертаючись до учасників, закликав не боятися майбутнього, та заяв, що ультраправі та праві "кричать не тому, що перемагають, а тому, що знають: їхній час минає". Автор зазначає, що Санчес став одним із найбільш жорстких європейських критиків війни з Іраном і назвав її незаконною - позиція, якої на старті конфлікту не займали британці та німці.

Це, пише Guardian, розлютило Трампа. Він почав погрожувати Іспанії "виключенням із НАТО", хоча формально не має такої можливості, а також погрожує скороченням американської військової присутності в Німеччині.

У статті зазначають, що таким чином американські гарантії безпеки перетворюються на предмет торгу і шантажу. Президент Франції Еммануель Макрон попереджає: постійні сумніви Трампа щодо відданості НАТО руйнують альянс і можуть "позбавити його змісту".

Автор підкреслює, що сигнал про зміну настроїв іде навіть з британського істеблішменту. Guardian звертає увагу на звіт комітету Палати лордів з міжнародних відносин і оборони щодо майбутнього "особливих відносин" між США та Великою Британією.

У документі прямо говориться, що американська розвідка політизується, сила перестає бути "останнім засобом", формується вакуум лідерства, а нинішній рівень залежності Лондона від США більше не є прийнятним. Автори звіту попереджають, що Британія не повинна автоматично розраховувати на американську підтримку у стримуванні Росії, і закликають Лондон активніше сприяти посиленню європейського лідерства в НАТО.

На цьому тлі, пише Guardian, все частіше обговорюється ідея Європейського оборонного союзу як структури, що доповнювала б НАТО і могла б включати Україну, Британію та Норвегію.

Аналітики наголошують, що Україна є ключовим елементом потенційної європейської оборонної архітектури: вона має найбільшу конвенційну армію в Європі, актуальний досвід війни проти Росії та потужний оборонний сектор, особливо у сфері дронів і швидкої розробки нових систем озброєння.

Guardian також звертає увагу, що після іранських атак країни Перської затоки почали активно співпрацювати з Україною саме через її компетенцію в технологіях безпілотників.

Окремо Guardian подає гуманітарний вимір і наголошує: глобальна криза - це не лише питання балансів сили. Керівник гуманітарної програми ООН Том Флетчер заявив, що міжнародний порядок уже фактично зруйнований, а світ переживає не умовну "тривогу", а реальний перелом.

Amnesty International у своєму звіті назвала 2025 рік "роком хижаків", описуючи світ, де поширюються воєнні злочини та насильство, а міжнародне право дедалі частіше ігнорується. Директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард характеризує ситуацію як "епоху безладу", коли правила не порушують - їх просто перестають визнавати.

Підсумовуючи, Guardian пише, що хоча США, Росія та Ізраїль все ще мають здатність карати і нав'язувати свою волю, їхній уніполярний підхід дедалі більше викликає спротив та ізоляцію.

У світі, де надійність Вашингтона вже не сприймається як даність, а співпраця з Пекіном стає неминучою, міжнародна система входить у фазу, коли "все знову стає предметом перегляду".

І хоча американська невдача в Ірані може не виглядати так символічно, як відступ із Сайгона чи Кабула, її наслідки можуть виявитися не менш масштабними для всієї глобальної політики.