Офіціантам, манікюрницям і касирам. Як і кому українці дають чайові

Скільки і кому ви даєте "на чай"? За останні десять років ваша відповідь на це питання могла змінитися. Безвіз, бажання стати ближчими до ЄС, пандемія і війна сильно вплинули на українську культуру чайових.

Коли я думаю про чайові в Україні раніше і тепер, то згадую 2015 рік.

Тоді я була в США і одного разу пішла з другом-американцем на коктейлі в бар. Ми були там зовсім недовго, швидко заплатили і вже думали йти, як раптом він сказав мені, що якщо я зараз же не лишу чайові бармену, то ми більше не побачимося.

Для мене, студентки з України, це було дивно. Десять років тому я майже не платила чайові, не було такої звички і в моїх знайомих.

У жовтні 2024 року ситуація інша і в Україні, і в США.

Якщо сьогодні ви не залишите чайові в ресторані в США – може бути скандал, наступного разу вас можуть не обслужити.

А в Україні на прохання клієнтів кілька місяців тому з'явилися чайові для касирів у супермаркетах "Сільпо", а також для працівників "Нової пошти".

У когось це викликало захват, а в когось – страх, що Україна "рухається до американської культури чайових".

Але чи справді це так?

Історія чайових в Україні

Ольга Насонова працює у ресторанній сфері з 1999-го.

Вона пам'ятає, як у дорогих ресторанах Києва багатії могли лишити "на чай" навіть 300 доларів, хоча місячна зарплата офіціанта не перевищувала 200.

"Але в дешевих закладах, кафешках, кав'ярнях чайових не давали взагалі. Було заведено залишати на чай хіба що на бенкетах – близько 10% від суми замовлення, що зберігається і зараз", - каже експертка з ресторанного бізнесу.

"Потім з'явилася традиція округляти суму – замовили на 95 гривень, давали 100 і казали, що решти не треба".

Років 8-10 тому, каже PR-директор холдингу відомих львівських ресторанів !Fest Тарас Маселко, чайові платили у межах 5%. Їх залишав кожен десятий гість.

Ситуація почала мінятися у 2010 році, каже Ольга Насонова.

Українці відкривали для себе світ, а потім відбулося Євро-2012, коли у Київ, Львів і Донецьк приїхали іноземці, які залишали 15-20% чайових.

"Ментально українці хочуть бути схожими на європейців", – вважає вона. І так з'явилася норма в 10% чайових.

В Україні існують деякі преміальні ресторани, де офіціанти отримують зарплату тільки чайовими, каже Насонова. Але у більшості закладів офіціанти мають і ставку, і чайові.

У деяких із них працівники також зобов'язані ділитися чайовими з кухарями та іншими колегами на залі.

З появою безвізу в 2017 році українці стали подорожувати більше. У Європі вони звикали залишати чайові.

"Я також вважаю, що культура чайових "підросла", – каже Оксана Середюк, співвласниця мереж ресторанів Mafia, Casta, Georgia, BAO та NAM. – Моїй доньці 22 роки, коли вона була студенткою, то підробляла як хостесс. Думаю, що коли побував у цій ролі, то розумієш, яка це праця і починаєш по-іншому ставитися до чайових".

Ще один фактор – перехід на оплату картками, каже Насонова, "що розквітла під час ковіду, коли люди відійшли від негігієнічної готівки".

У багатьох ресторанах з'явилася доставка, онлайн-меню чи додаток, де можна платити і залишати чайові.

Коли в липні 2020 року послабили карантин, українці залишили "на чай" понад 3,3 мільйони гривень, підрахував ПриватБанк.

Це рекорд з початку запуску онлайн-технології в 2018 році.

При тому, що середня сума чайових склала 70 гривень, а середній чек – 180, тобто "на чай" давали майже 40%.

"За чотири місяці жорстких карантинних обмежень, коли улюблені кафе та ресторани працювали лише з доставкою, українці скучили за живою кухнею, спілкуванням", – пояснювали такий сплеск чайових в банку.

Скільки українців дають чайові сьогодні

У 2024 році чайові в українських ресторанах давали 68% клієнтів, порахувала на запит ВВС Україна платформа Expirenza від Монобанку.

Ви могли користуватися їхніми послугами у ресторанах, коли дають не меню, а к'юар-код, який переводить на платформу зі стравами, а також можливістю оплатити рахунок і залишити чайові.

У середньому люди залишали 10% від середнього чека на 650 гривень.

Це цифри на основі даних із понад 2300 закладів, куди входять як преміальні ресторани, так і кафе та мережі кав'ярень.

"Коли офіціант не стоїть над душею", і людина може сама оплатити рахунок онлайн, це спонукає її залишати більше чайових, вважає керівник Expirenza Михайло Селецький.

Клієнтів із чайовими на 20% більше у ресторанах, де за к'юар-кодом також можна побачити фото офіціанта.

Але загалом, каже Селецький, близько 44% клієнтів дають чайові завжди, 45% – "часом так, часом ні", а 12% не дають ніколи.

Це стосується здебільшого великих міст.

У містечках, селах чи в закладах при дорозі 10% чайових іноді включені в рахунок.

Це може означати, що клієнти цих ресторанів не мають звички платити чайові, вважають експерти.

Як на чайові впливає війна

У львівській мережі !Fest кажуть, що зараз у їхніх ресторанах дають "на чай" приблизно 8%, як часто – не рахували.

Вибірка ресторанів Expirenza за 2022 і 2023 рік не така широка, щоб зробити висновок, більші чи менші стали чайові.

Експерти схильні вважати, що на третій рік повномасштабного вторгнення чайові могли просісти, тому що українці стали бідніші, а ціни – вищі.

Матеріальне становище погіршилося у 60% людей, яких у серпні 2024 року опитала соціологічна група "Рейтинг".

"Зараз маємо ситуацію, коли чайові залишають рідше", - каже Крістіна Головінова, гастроекспертка та організаторка форуму про етикет і естетику.

"Люди почали обирати – задонатити, залишити чайові чи витратити гроші на щось інше".

Це приблизно так само, як було під час пандемії.

Коли українці тільки звикали до життя при обстрілах та відключеннях світла у 2022 році, вони були вдячні закладам за те, що ті просто є, каже Ольга Насонова.

"Їм пробачали всі дрібні грішки".

Але в 2024 році, що відчувалося і в 2023-му, вони "почали прискіпуватися – не таке тірамісу, холодна кава".

"Люди стали менше заробляти і більше стежити, де залишають гроші. Можуть і скандал влаштувати – в 2024 році вже не пробачають нічого".

Олег Оникієнко, бізнес-тренер та президент Київської асоціації офіціантів, вважає, що впала також якість обслуговування.

"Багато досвідчених офіціантів пішли воювати, деякі загинули, досвід передавати немає кому, та і загалом, готельно-ресторанна справа – це емоційний бізнес", ­­– каже він.

"Коли у людини все добре, вона готова купувати і платити більше, а коли криза – купляють тільки необхідне".

Що стосується чайових іншим працівникам сфери обслуговування, то, наприклад, у таксистів ця цифра не сильно змінюється з роками, кажуть у компанії Bolt.

Для їхніх таксистів чайові - це 1-3% заробітку, іноді більше.

Кур’єрам доставки Bolt Food чайові залишають 15% клієнтів. З них 59% дають 10 гривень, третина - 25, а 8% - 50.

"Кияни додають чайові частіше, ніж в інших містах, але львів’яни найщедріші: там найчастіше обирають максимальні чайові в 50 гривень", - кажуть у пресслужбі Bolt.

Чайові для касирів

Тим не менш у 2024 році в "Сільпо" з'явилися чайові для касирів, продавців та інших працівників, які працюють у залі з людьми.

"Нас часто питали, як залишити чайові, а коли у нас з'явився онлайн-магазин, кур'єри, запити стали частіші", – каже ВВС Україна керівниця проєктів Анастасія Лепешенкова.

"Люди питали – чому кур'єрам можна залишити чайові, а іншим працівникам – ні?"

У різній формі в "Сільпо" отримували чайові і раніше.

Наприклад, люди залишали на касі шоколадки, а якось продавчині принесли риб'ячий пиріг, так вдало вона допомогла з вибором риби.

Іноді покупці могли сказати "решти не треба", але касири не могли забрати решту собі, тому клали її назад до каси.

Перш ніж ввести чайові, в компанії дослідили, чи існує подібне у супермаркетах за кордоном – і схоже на те, що ні. А потім в одному із своїх магазинів розпитали українців, чи платили би вони такі чайові, якби у них була можливість.

30% опитаних сказали, що готові платити, але абсолютна більшість підтримали саму ідею, говорять у пресслужбі.

У липні стенди з к'юар-кодами для чайових поставили у кількох супермаркетах Києва. А у жовтні вони з'являться уже по всій Україні.

Загалом середній розмір чайових – 30-40 гривень.

Але є і рекорди.

У Білгородці на Київщині працівниця отримала від одного клієнта 1500 гривень чайових за раз.

Кухарка Тетяна, яка робить шашлик – 4000 гривень чайових за місяць.

Працівники "Сільпо" не отримують їх на картку тут же - чайові приходять на наступний день. Але в чат-боті їм приходить сповіщення про те, що їм щось залишили.

У коментарях люди пояснюють, чому вони вирішили так зробити, каже менеджер проєктів Артем Матющенко.

Пишуть просто "дякую", "за те, що ви така привітна", "за смачну каву", а іноді і щось жартівливе на кшталт "знімаю з вас всі порчі".

У "Сільпо" кажуть, що навіть якщо ця культура стане звичною, економити на зарплатах за рахунок високих чайових не планують.

Так це працює у ресторанах США, де офіціанти отримують за годину не мінімальні 8-10 доларів, а 4, а решту "відбивають" чайовими.

"Ми розглядаємо чайові тільки як приємний бонус", – запевняють у "Сільпо".

Чайові за манікюр

Українці дають чайові не тільки офіціантам, таксистам, кур'єрам і продавцям, а й заправникам, гардеробникам, перукарям і манікюрницям.

Чайові у салонах краси – це особлива тема.

Ця традиція існувала навіть в пізньому СРСР.

Люди, які дають чайові за манікюр, часто, наприклад, згадують, що так у 1980-х робила їхня мама у перукарнях "Чарівниця" і "Черемшина" на Хрещатику в Києві.

"Я робила собі нігті у "Черемшині", – каже Галина Іванівна Карпенко.

Той сервіс був далекий від того, що зараз – жінки стояли у довгій живій черзі, а на вибір було всього два лаки – рожевий і перламутровий.

"Це коштувало 70 копійок, але залишали не менше карбованця. Вважали, що 70 копійок – це якось непристойно", – каже Галина Іванівна. Хоча, додає вона, в ті часи за 70 копійок можна було добре поїсти в центрі Києва.

"А якщо майстер займав вам чергу – платили 1,50. Я їхала з Переяслава і знала, що сидітиму в черзі дві години, якщо не заплачу 1,50", – розповідає жінка.

Стрижка у той час коштувала 3 карбованці, а зверху залишали 50 копійок.

Та схоже на те, що з тих пір традиція із чайовими у салонах краси занепала.

"Я 22 роки працюю майстром манікюру. Коли починала, то чайових давали стільки, що ми жили за них, а зараз із кожним роком усе менше і менше", – каже Вікторія Колодій, засновниця міжнародної мережі салонів MVK, які є у Києві, Відні, Кракові та Барселоні.

Раніше, каже вона, професія манікюрниці не була поширеною, освіта була дорога, салонів – не так і багато.

До того ж, українці почали бувати за кордоном – і, на відміну від ресторанів, для чайових у салонах краси це мало зворотний ефект.

Вікторія Колодій пояснює – у Європі не всюди цінують манікюр так, як в Україні.

Культура чайових у салонах краси усталена хіба що у США, каже експертка.

"Це розіб'є серце українським майстрам", пише Vogue у статті про розмір чайових у американських салонах.

Бровистки там отримують 18-25%, перукарі, манікюрниці та косметологи – 20%.

"Коли я працювала у Штатах, там мусили залишати 10%. Це було не те що обов'язком, але якщо не залишиш, то я знаю, що в інших салонах майстер могла вийти в зал та просто при всіх запитати – а чайові де?"

У Відні у салонах є скриньки для чайових, каже Колодій, "а в Києві ми ввели конверти, але так було тільки три роки”.

"У мене немає клієнтів, які дають чайові постійно", – каже Карина Віват із студії Imaginail у Львові, вона займається нігтями 12 років.

"Вони можуть залишити раз, другий, а на третій – нічого, це не є звичкою".

Можливо, все залежить від ціни.

"Одна моя клієнтка платила 800 гривень за манікюр і чайових не залишала. Потім ціна стала 900 і вони почала округляти і платити 1000".

"А мій чоловік платив за стрижку в барбершопі 800 і давав 100 гривень чайових. Тепер ціна - 1000, і він каже, що вже не може залишати чайові".

Багато манікюрниць насправді чекають на чайові, каже Карина.

Якщо вони працюють на відсоток і з 700 гривень їм в кишеню йде 40%, то 50-100 гривень чайових покращують ситуацію.

То кому давати чайові, і чи давати взагалі

Це вічна дискусія.

"Моя дівчина категорично проти чайових і ми постійно сперечаємося про це", – каже Дмитро з Рівного.

Він вважає, що треба давати часові всім, "хто працює з людьми, тому що це непросто".

Його дівчина Настя переконана, що чайові – це "спосіб працедавця перекласти відповідальність за зарплату працівника на клієнта".

"Чайових узагалі не має бути – все має бути закладено в ціну або премію", – вважає вона.

Коли йдеться про чайові, "часто спрацьовує внутрішній осуд", каже Марина Марцинюк-Коляда, експертка з протоколу та етикету.

"Ви би може і не залишили чайові, але сидять друзі, тому ви робите так, як вони. А в салонах краси тиску менше і ви орієнтуєтеся тільки на себе – сподобалося чи ні", – пояснює вона, чому люди можуть вести себе у різних місцях по-різному.

У країнах, де життя розмірене та спокійне, люди керуються усталеними правилами етикету, і чайові в нових місцях виникають рідше.

Але як орієнтуватися в Україні, де все постійно змінюється?

"Ми обходимо в культурі дарування подарунків двозначність, питання особистої гігієни, домашньої білизни, покращення сну чи молодості – такий підхід можемо перенести і на чайові", – каже Марина Марцинюк-Коляда.

Те саме можна сказати тим, хто міркує над тим, чи ввести чайові за свої послуги.

"Наприклад, лазерна епіляція – це інтимна процедура. Якщо вас просять залишити чайові – навряд чи це залишить по собі хороші відчуття".

А що коли ви хочете залишити чайові, але не знаєте, як це правильно зробити, і можливо у вашому місті так не прийнято?

Культура чайових буває різна у місті та селі.

"Треба робити собі помітку в голові, що коли переїжджаєте в нову спільноту – нормально спочатку придивитися, як взаємодіють місцеві", – каже Анна Чаплигіна, фахівчиня з етикету та моделювання поведінки.

"І не соромитися перепитати, як можна подякувати людині, обслуговування якої вам сподобалося", – додає вона.

"Хтось просто може сказати, що "найкраще для нас – це ваш хороший настрій".