"Мені сказали, що мій син помер. Через 42 роки він мені написав"

Автор фото, Courtesy of Diane Sheehan
- Author, BBC World Service
- Published
- Час прочитання: 7 хв
Це була спекотна ніч у грудні 2018 року.
63-річна ветеринарка Даян Шихан щойно повернулася додому в австралійському Брісбені після вечері з друзями.
Вона вмостилася на дивані, коли побачила у смартфоні електронний лист. Його автор повідомив рік свого народження та назву лікарні, де він народився... а потім написав, що вважає її своєю матір'ю.
"У мене просто все в голові затуманилося", - розповіла Даян у програмі Outlook на BBC.
"Я не могла ні про що думати, не могла дихати, і це тривало годинами... Це було відчуття, ніби я перебувала поза власним тілом", - додала вона.
Усі деталі збігалися. Даян народила дитину в цій лікарні саме того дня 1976 року.
Але її син помер.
Принаймні так їй сказали працівники лікарні.
Несподівана вагітність

Автор фото, Courtesy of Diane Sheehan
Даян народилася у 1950-х роках у Веллінгтоні, Нова Зеландія. Вона виросла в католицькій родині й навчалася в школі, якою керували черниці.
"Формального статевого виховання не було... Нам забороняли сідати в автобус поруч із хлопцями", - згадує Даян.
"Нам казали, що якщо ми сядемо на одне сидіння, то завагітніємо", - додає вона.
Через відсутність доступу до правдивої інформації про секс Даян навіть не спадало на думку користуватися контрацепцією, коли вона закохалася і почала статеве життя з Ріком - молодим чоловіком, з яким познайомилася під час роботи нянею в Канаді.
"Він справді був моїм першим коханням. Він дуже дбав про мене. Був добрим. Ми обоє захоплювалися кіньми. Він був блискучим вершником", - розповіла вона.
На перше побачення вони пішли до McDonald's.
"Ми замовили гамбургер і картоплю фрі, а я ніколи раніше не бувала в таких закладах. Він був упевненим у собі, досвідченим і багато чого бачив у житті. А я просто поринула в цей момент", - згадує Даян.
Невдовзі Рік переїхав до Каліфорнії. Даян приїхала до нього, але пропустила свій рейс назад до Канади, і її одразу звільнили з роботи.
Це означало, що вона більше не мала права залишатися в країні, тож вирушила назад до Австралії.
На той час вона вже була вагітна, але ще не знала про це.
"Заперечувала очевидне"
У ті часи, коли ще не було мобільних телефонів і соціальних мереж, молода пара втратила зв'язок.
Даян знайшла роботу на кінній фермі в Сіднеї. Вона працювала на лікаря та його дружину, які поділяли такі самі консервативні католицькі цінності, як і батьки Даян.
Коли Даян уперше зрозуміла, що вагітна, вона злякалася.
"Я не могла визнати це навіть перед самою собою. Не могла вимовити це вголос", - каже вона.
Їй знадобилося близько шести місяців, щоб прийняти те, що відбувається, а свою вагітність вона ще кілька місяців приховувала під вільною робочою формою.
"Я була дуже маленькою й худенькою. Я працювала на фермі, носила комбінезон, тож вагітність було легко приховати", - згадує Даян.
"Ті часи були такими гнітючими, сповненими контролю й осуду. Незаміжню жінку, яка народжувала дитину, суспільство засуджувало", - каже вона.
Коли почалися перейми, Даян намагалася впоратися з ними самотужки, але, коли її почало нудити й вона почала блювати, її відвезли до лікарні.
Пологи
Даян згадує свій травматичний досвід у лікарні.
"Пам'ятаю, що зі мною майже ніхто не розмовляв. Коли в мене забрали дитину, мене залишили голою на столі. Пам'ятаю, що в мене йшла кров і мені було дуже холодно", - каже вона.
Їй не дозволили потримати дитину на руках і навіть не сказали, хлопчик це чи дівчинка.
Потім їй повідомили, що дитина померла.
Упродовж наступних десятиліть вона нікому про це не розповідала: ні Ріку, ні батькам, ні чоловікові, з яким одружилася через кілька років, ні двом дітям, яких народила від нього.
"Гадаю, я намагалася дивитися на все практично. Який у цьому сенс? І, мабуть, на той час я вже була досить сильно травмована", - каже Даян.
Вона з головою поринула в роботу ветеринарки та навчання.
"Якщо в мене була одна робота, я брала ще дві чи три. Щоб увечері просто падати в ліжко цілком виснаженою. Я не хотіла думати. Я хотіла бути якомога більше зайнятою", - згадує Даян.

Автор фото, Courtesy of Diane Sheehan
Викриття правди
Але тепер, через 42 роки, їй довелося зіткнутися зі своїм минулим - коли вона прочитала, що її син, який вирішив зберегти анонімність, живий, і його всиновила інша родина.
Згодом Даян дізналася, що була однією з десятків тисяч жінок, які постраждали від політики примусового усиновлення в Австралії у період із 1950-х до 1970-х років.
Тоді Католицька церква та інші установи діяли спільно, щоб змушувати матерів-одиначок віддавати дітей на усиновлення. Ця практика передбачала психологічний тиск, примусове розлучення матерів із дітьми, а в деяких випадках - порушення процедури усиновлення.
У 2013 році уряд Австралії офіційно визнав шкоду, завдану тисячам родин, і перепросив у постраждалих.

Автор фото, Courtesy of Diane Sheehan
У своєму листі син Даян пояснив, що нічого від неї не хоче, окрім зустрічі та, можливо, спроби з'ясувати, чи можуть вони побудувати стосунки.
Він написав, що має щасливе життя і що прийомні батьки дали йому все необхідне.
А потім він додав: "До речі, просто щоб ти знала: ти бабуся".
До листа була прикріплена фотографія кучерявої дівчинки.
Даян каже, що щойно побачила фотографію, одразу зрозуміла: лист надіслав її син.
"У мене є фотографія з того віку, в якому зараз моя онука, ну, мабуть, їй тоді було близько двох із половиною чи трьох років, і ми як близнюки... У мене просто голова йшла обертом", - каже вона.
Возз'єднання

Автор фото, Courtesy of Diane Sheehan
Попри побоювання Даян щодо того, як розкриття її таємниці може вплинути на родину, діти й чоловік підтримали її бажання зустрітися з первістком.
Вона полетіла до Сіднея, щоб побачитися із сином. Він зустрів її біля літака.
"Він стояв там із маленьким букетиком білих квітів, міцно мене обійняв, і мені просто не хотілося його відпускати", - каже Даян.
Вони поїхали до нього додому, де Даян познайомилася з невісткою та онуками.

Автор фото, Courtesy of Diane Sheehan
Вона дізналася, що прийомних батьків її сина також ввели в оману.
"Їм сказали, що його мати не може про нього піклуватися, хоче, щоб його усиновила релігійна родина, хоче, щоб його назвали певним ім'ям, хоче, щоб їй надсилали фотографії на... цю адресу", - розповідає вона.
Згодом Даян з'ясувала, що прийомна мати її сина роками писала їй листи.
Одного дня, коли вони обидві прийшли на шкільний концерт одного з онуків, жінка показала на сина Даян, його дружину та їхніх дітей і сказала: "Дякую, що подарували нам усе це".
Даян каже, що той момент зламав її. За її словами, це суперечність, із якою їй доводиться жити.
"Він був зачатий у стосунках, сповнених любові. Його усиновили, попри біль, який я пережила, і тепер цей біль ще сильніший, адже я знаю правду про те, що сталося", - каже Даян.
"Але вони усиновили, виховали його, любили, піклувалися про нього, зробили для нього все. У них були чудові стосунки. Вони були прекрасними, чудовими, простими й порядними людьми", - додає вона.
Сьогодні Даян і далі розвиває стосунки із сином та його родиною і каже, що не дозволяє гніву поглинути себе.
"Я не можу змінити те, що сталося. Людей, які були причетні до цього, норми й культуру того часу... Я хочу спрямувати свою енергію на те, щоб побудувати стосунки з дитиною, яку втратила на 40 років", - каже вона.
































