Пенсії в Україні. Чи залишаться літні люди без виплат і як цьому запобігти

Чи стане Україна країною пенсіонерів без пенсій? Або ж українцям взагалі варто забути про пенсії та працювати майже до смерті чи померти, так і не доживши до пенсійного віку?

Простіше кажучи, чи доведеться працювати до 75 якщо не помер у 57? Міркування експертів на ці теми, і тим більше озвучувані ними цифри приголомшують.

Кількість населення в Україні зменшується фактично всю її незалежність - від 1993 року. Але повномасштабна війна значно посилила цю тенденцію та проблеми, які вона викликає.

Вже цілком очевидно, що воєнні демографічні зміни в Україні визначають і визначатимуть кардинальні зміни у багатьох галузях, передусім на ринку праці та у пенсійній системі.

Демографія – разом із енергетикою та розбудовою інституцій - є одним з трьох найбільших викликів для України, окрім війни, вважають у МВФ.

Чи можна із цим щось зробити і виправити ситуацію?

Похмура статистика

У 1991 році, коли Україна здобула незалежність, її населення становило майже 52 млн осіб. За 10 років, у 2001, коли провели перший і наразі останній перепис, в країні нарахували 48,5 млн осіб.

Скорочення населення України тривало практично увесь час незалежності. Попри період "демографічного перепочинку" – у 2002–2012 роках, коли народжуваність поступово зростала, смертність падала, а середня тривалість життя підвищувалася, негативна динаміка все одно зберігалася. Вона різко погіршилася після 2019 та епідемії ковіду, по завершенні якої Україна одразу ж зазнала повномасштабного вторгнення.

За даними МВФ, чисельність населення України наразі може становити близько 33 млн осіб, тоді як у 2021 перед великим вторгненням - 41 мільйона. Оцінки українського уряду та експертів є ближчими до 30 млн.

Населення України скорочується так само як і у всій Східній Європі, яка стала глобальним центром депопуляції, - там інтеграція до ЄС сприяла вимиванню кадрового потенціалу, що наклалося на загальну тенденцію старіння населення.

Але в Україні темпи скорочення населення є найшвидшими, – через війну, високу смертність, низьку народжуваність та міграцію. Спираючись на дані МВФ, аналітики Visual Capitalist підрахували, що за підсумками 2025 року Україна посіла останнє, 183 місце у світі за динамікою приросту населення.

Нині смертність в Україні втричі перевищує народжуваність: за 2025 рік в Україні народилося майже 169 тисяч людей, а померли – понад 485 тисяч.

За словами міністра соціальної політики Дениса Улютіна, майже чверть українців (22%) – люди старші 65 років. У 1991 таких було лише 12%, а у довоєнному 2021 – 18%. Нині Україна входить до тридцяти країн світу з найстарішим населенням. І замінити їх на ринку праці стає дедалі менше ким – і через природне скорочення, і через війну.

За оцінками Київської школи економіки (KSE), від початку російського вторгнення у 2022 році український ринок праці втратив близько 40% працездатного населення.

Із 5 млн українців, які, за оцінками експертів, за час війни опинилися за кордоном, лише 6% належать до вікової категорії 65+, тоді як решта — це люди молодшого працездатного віку або діти, потенціал ринку праці.

Особливо негативно, на думку демографів, вплинуло на ситуацію рішення влади дозволити 18-22-річним чоловікам виїздити за кордон, адже саме ця вікова група є дуже важливою як для ринку праці, так і для репродуктивного відтворення населення.

За оцінками урядів європейських країн, через це Україна втратила до 400 тисяч молодих чоловіків. Цю цифру в інтерв'ю Forbes назвав міністр праці Улютін, посилаючись на дані партнерів.

"Підтвердити чи спростувати не можу, бо не ведемо статистику. Напевно, для країн ЄС це є певним тиском і викликає побоювання", — заявив урядовець.

Паралельно відбувається різке скорочення тривалості життя - як через бойові дії, так і через хронічний стресовий стан людей. За оцінками, через це середня тривалість життя для жінок зменшилася до 70 років, а чоловіків - до 57–58 років.

За таких обставин тим, хто залишається в живих і в Україні, доведеться працювати довше.

"Абсолютно все йде до того, що люди будуть працювати довше. Я не знаю, до 70, може до 90 – побачимо", – заявила директорка Інституту демографії та досліджень якості життя Елла Лібанова в інтерв'ю Центру економічної стратегії (ЦЕС). За словами демографа, процес продовження трудової діяльності вже запущено і зупинити його неможливо - він пов'язаний із глибокими змінами в структурі суспільства.

Не лише демографія

За оцінками Інституту демографії, за час війни Україна втратила близько 10 млн осіб, - в цю цифру включені не лише незворотні втрати, а й кількість тих, хто виїхав з країни. Нині в Україні живуть 29-30 млн осіб, хоча, за словами керівниці Інституту, "точно виміряти зараз це абсолютно неможливо".

Через те, що в Україні швидко зменшується кількість людей працездатного віку, яких не замінюють нові працівники, а частка літніх людей більшає, тиск на бюджет та пенсійну систему, яка є солідарною (тобто такою, коли пенсії виплачують за рахунок внесків тих, працює) також зростає.

З одного боку, це призводить до росту навантаження на одного працівника, - якщо до війни на одного пенсіонера припадало до двох працівників, то тепер, за різним оцінками, це співвідношення становить 1:1 чи навіть розгорнулося у напрямку два пенсіонери на одного працівника.

З іншого боку, українські пенсії є мізерними і для більшості пенсіонерів не покривають навіть базові потреби. А з погіршенням демографічної ситуації підтримувати сталий чи більший рівень пенсійних витрат державі стає дедалі важче. І це навіть не кажучи про те, що після війни значно зросте кількість військових пенсіонерів, яким також потрібно гарантувати достойні виплати.

Комплекс проблем посилюють і переважно низькі зарплати в країні, через що у значної частини громадян немає заощаджень навіть на один місяць життя. Тому додаткові відрахування "на старість" для багатьох залишаються непосильними, і швидкого рішення цієї проблеми теж нема.

Погіршення балансу між тими, хто працює, і тими, хто перебуває на утриманні суспільства, призводить до дефіциту робочої сили, про яку вже волає бізнес, а також зменшує надходження до бюджету, тоді як соціальні виплати зростають.

"За 10-20 років ми перетворимося на країну літніх людей, де дійсно буде проблема з наповненням пенсійного фонду, з виплатою пенсій", - вважає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.

Така ситуація не є унікальною – із цим вже давно стикнулася "стара" Європа. Спроба розв'язати проблему відкриттям кордонів для міграції лише частково дозволила "підживити" ринок праці.

"Ми бачимо, що це впливає на підвищення пенсійного віку, у багатьох країнах – на збільшення державного боргу, які ми звикли вважати дуже стабільними і дуже багатими", - каже голова комітету з управління персоналом Європейської бізнес-асоціації Марія Абдулліна.

В Україні ж додатковим каталізатором цих проблем стала війна.

"Наразі кількість дорослого і літнього населення зростає, тому що ми отримали суттєвий відтік робочої сили як наявної, так і потенційної. В поєднанні із рекордно низьким рівнем народжуваності, який вже нижче одиниці, це призводить до значного прискорення цієї тенденції", - каже представниця EBA.

За таких умов Україні не уникнути подовження робочого віку до 65-67 років вже у найближчій перспективі.

"Те покоління людей, які нині є економічно активними, буде саме те покоління, яке буде значно пізніше виходити на пенсію", - вважає Абдулліна.

І це ще не найбільш похмурий сценарій. Василь Воскобойник вважає, що "ми будемо країною літніх людей, більшість з яких буде працювати майже до останнього".

Замкнене коло бідності

За даними пенсійного фонду, із загальної кількості у понад 10 млн пенсіонерів нині працюють 2,8 млн. Працюючих пенсіонерів побільшало, - при тому, що самих пенсіонерів поменшало.

Далі працюючих пенсіонерів може бути більше і працюватимуть вони ще довше, навіть якщо формально держава не підвищуватиме пенсійний вік.

"На українців чекає робота до 70–75 років. Багато людей будуть змушені працювати до глибокої старості, фактично помираючи на робочому місці, бо пенсії не вистачатиме", - розповів в інтерв'ю The Page директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський.

Хоча довша трудова діяльність є цілком європейською тенденцією, в Україні праця після 60 – здебільшого вимушений крок, заявив "Укрінформу" заступник голови Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Михайло Цимбалюк. В країні, де 2 мільйони пенсіонерів отримують мінімальну пенсію у 2600 грн, робота - "це виживання".

Втім, і зарплати в Україні є не такими високими. І загалом, як каже директорка Інституту демографії Елла Лібанова, за час війни "бідності стало більше".

"Якщо перед ковідом ми говорили про 20 – 23%, тепер ми говоримо про 30%", – заявила демограф в інтерв'ю ЦЕС.

Водночас, за даними "OLX Робота", медіанна заробітна плата в Україні у січні 2026 року зросла майже на 94%, або у два рази порівняно з довоєнним січнем 2022 року.

Попри це середня вартість праці українця (близько 2,7 євро на годину) є у понад чотири рази меншою ніж у Болгарії, де вартість праці є найнижчою у ЄС і становить 12 євро за годину. У західній та північній Європі цей показник перевищує 40 євро.

Левова частка місячного бюджету українців іде на покриття базових життєвих потреб, залишаючи мізер на дозвілля чи заощадження – такими є висновки дослідженні Deloitte Ukraine, оприлюдненого в березні цього року.

Українці витрачають до 84% своїх доходів на товари та послуги першої необхідності – харчі, ліки, комуналку, що кардинально відрізняється від ситуації в європейських країнах. Наприклад, у Німеччині та Нідерландах частка витрат на аналогічні базові потреби становить 56−59%, що дозволяє вільно використовувати майже половину доходів на інші цілі, включно із заощадженнями.

А як у Європі?

За даними ОЕСР, у Європі люди віком від 65 років отримують від держави близько 66% своїх доходів, але це "середня температура по палаті". В окремих країнах важливу роль відіграють приватні професійні пенсійні фонди.

Дослідження Moorepay, опубліковане на початку 2026 року, виявило, що в 20 з 39 європейських країн державна пенсія не покриває базову вартість життя самотньої людини, навіть без урахування орендної плати. Найвищий рівень покриття витрат пенсією зафіксовано в Люксембурзі, де середня державна пенсія становить 28 790 євро на рік, а вартість життя (без оренди) — 12 791 євро.

Понад 200% вартості життя також покривають пенсії в Італії (210%) та Фінляндії (208%). Дуже близькі до цього Іспанія і Данія.

У Ісландії, Норвегії, Німеччині, Бельгії, Австрії, Франції, Нідерландах та Швеції пенсії перевищують витрати у 1,5-2 рази.

У Швейцарії, Ірландії, Великій Британії, Польщі, Чехії та Греції державні пенсії дозволять покрити базові потреби із невеликим запасом.

У решті європейських країн – переважно у Центральній та Східній Європі , а також і Португалії, державна пенсія не дотягує до базових витрат.

В Україні, згідно із дослідженням, пенсія покриває лише 29% "бази", і гірша ситуація лише у Грузії, де цей показник становить 22%.

Нова пенсійна реформа в Україні

У березні відбулася чергова індексація українських пенсій. Вони зросли на 10% порівняно із 12% торік. Проте в абсолютних цифрах зростання невелике – в середньому на 648 грн 93 копійки. Але навіть такий ріст є суттєвим для українських пенсіонерів, понад чверть з яких, за даними Пенсійного фонду, станом на квітень 2026 року отримувала менше 4 тис. грн на місяць. При цьому реальний прожитковий мінімум в Україні, за підрахунками, перевищує 7 тис. грн.

З іншого боку, соцмережі та ЗМІ час від часу вибухають інформацією про десятки тисяч гривень пенсійних виплат на місяць українським прокурорам у віці до 40 років. Виплата спецпенсій для суддів, прокурорів, держслужбовців, правоохоронців та інших категорій регулюються окремими законами, проте сплачуються із загальної пенсійної системи.

Тоді як понад чотири мільйони громадян отримують пенсію в розмірі менше шести тисяч гривень, 35 тисяч пенсіонерів за віком мають виплати у понад 25 тисячі гривень

При цьому виплата пенсій – друга найбільша стаття українського бюджету – після витрат на оборону.

І практично усім – не лише експертам – зрозуміло, що так далі тривати не може.

Виступаючи у парламенті на початку 2026 року міністр соціальної політики Денис Улютін заявив, що уряд готує нову пенсійну реформу, аби українські пенсіонери отримували не менше 6000 грн. – це удвічі більше, ніж нинішня мінімальна пенсія.

Згодом в інтерв'ю Forbes міністр розповів, що першим елементом реформи стане базова виплата після досягнення певного віку. Її головна мета – зменшити рівень бідності серед літніх людей, які через низькі доходи протягом життя нині отримують пенсії, що не покривають базових потреб.

Другий рівень – страхова складова пенсії, розмір виплат за якою напряму залежатиме від тривалості трудового стажу та обсягу сплачених внесків, а не від року до року виходу на пенсію чи середньої зарплати.

Третій елемент передбачає виокремлення спецпенсій із загальної солідарної системи та формування так званих професійних пенсій, які, за словами міністра, "не повинні покриватися за рахунок солідарної системи чи державного бюджету". Поданий до парламенту у 2024, і схвалений у першому законопроєкт про врегулювання прокурорських пенсій, "завис".

В уряді також не відмовляються від запровадження накопичувальної складової пенсій, про яку говорять вже не один рік. Але цього разу уряд не планує робити її обов'язковою.

"Спочатку всіх автоматично зараховуватимуть до накопичувальної системи зі сплатою внесків, але людина зможе відмовитися від цієї опції. В такому разі вона має чітко розуміти, що отримуватиме виплати лише із солідарної системи", - пояснив міністр соцполітики.

Проте традиційно, коли мова заходить про чергову пенсійну реформу в Україні, одразу постає питання грошей – звідки їх брати не лише для накопичувальної складової (яку невідомо у що вкладати і як захистити від інфляції), але й навіть для збільшення солідарної, базової частини?

У міністерстві запевняють, що нову систему можна профінансувати в межах наявних ресурсів (які Україна має, зокрема, і завдяки допомозі міжнародних партнерів), і що стара все одно "в майбутньому потребуватиме більше коштів". На перші два роки, за словами Улютіна, коштів вистачить, щодо подальших - тривають додаткові розрахунки.

Законопроєкт наразі перебуває на фінальній стадії підготовки. Після завершення розрахунків його планують винести на громадське обговорення. За словами міністра, оптимістичний сценарій передбачає ухвалення проєкту цього року, проте нещодавні суперечки довкола ухвалення податкових ініціатив, потрібних для співпраці з міжнародними партнерами, показали, що це може бути нелегко.

При цьому, як зазначають у Мінсоцполітики, "актуальні розрахунки та демографічні прогнози показують: навантаження на працюючих зростатиме через старіння населення".

"Тому потрібні як повернення солідарній системі її справжнього значення (скільки сплатив, стільки й отримав), так і запуск накопичувального рівня, аби працююча людина зараз, особливо молодь, не лише забезпечувала виплати нинішнім пенсіонерам через солідарну систему, а й паралельно формувала власні пенсійні накопичення", - пояснюють в уряді.

У парламенті поки не отримували урядових пропозицій, але там теж усвідомлюють, що нинішня система, коли переважна більшість пенсіонерів отримують мізерні пенсії, які уряд весь час намагається "дотачати" (доповнити) якимись одноразовими виплатами, є нежиттєздатною.

"Сьогодні понад половину пенсіонерів отримують доплати до пенсії. У результаті розмір виплат усе менше визначається законом і формулою. Він дедалі більше залежить від поточних рішень уряду. Це підриває довіру до пенсійної системи. Люди перестають вірити, що їхня пенсія справді залежить від стажу і внесків. Це також знижує мотивацію працювати легально і сплачувати ЄСВ", - заявив голова фінансового комітету Ради Данило Гетманцев в інтерв'ю "Телеграфу".

За його словами, відповідь на питання "де брати гроші" має дати правильно вибудувана пенсійна система:

"Базова пенсійна виплата повинна фінансуватися з державного бюджету. Страхова частина має залежати від стажу та реально сплаченого ЄСВ".

На погляд депутата, додаткові кошти на базову частину пенсій можна було б знайти якщо переглянути "неефективні державні програми" на кшталт кешбеку. Додатковий ресурс для страхової частини може надійти від легалізації тіньової зайнятості, зарплат "в конвертах".

Креативно можна було би підійти і до накопичувальної частини, наприклад, трансформувати у нього військовий збір через 2-3 роки після завершення війни, пропонує голова фінансового комітету Ради.

Срібна економіка

Можливістю дещо покращити ситуацію і одночасно вимушеною зміною стало активніше залучення старших людей до ринку праці в Україні. Нині роботодавці буквально ганяються за чоловіками старше 60 років, - і не лише тому, що їх вже не мобілізують.

"Роботодавці нарешті зрозуміли, що особи старшого віку їм потрібні, бо в них є соціальний капітал та відповідальність, яких бракує молоді", - заявила Елла Лібанова "РБК-Україна".

Так звана "срібна економіка", - те, про що до війни говорили лише експерти, не від хорошого життя запрацювало під час війни.

Інститут демографії під керівництвом Лібанової та уряд розпочали публічну ініціативу "Срібна економіка України: потенціал покоління 55+". Вона спрямована на пошук системних рішень для подолання кадрового дефіциту через залучення людей старшого віку до економічного життя країни, в якій вже до 2030 року кожен четвертий житель буде старшим 60 років.

Перші результати дослідження свідчать, що упередженість роботодавців до літніх працівників як правило пов'язується не з віком, а з ніби об'єктивними вимогами - високого темпу роботи, готовності до навчання, стресостійкості, швидкої інтеграції в команду, і рідко перевіряються на практиці. З іншого боку, існує і певний "самоейджизм", коли літні працівники самі вважають, що "сили вже не ті", хоча продовжують активно працювати вдома, на городі, чи доглядаючи онуків.

В уряді, зі свого боку, планують реалізувати проєкт "Досвід має значення", який має допомогти українцям у віці 50+ знайти роботу. Як повідомили у Мінекономіки, до проєкту планують залучити до 500 роботодавців та забезпечити щонайменше 1300 працевлаштувань. Програма передбачає навчальні тренінги та підготовку резюме, співбесід з роботодавцями, короткочасні стажування, гнучкі графіки роботи та адаптацію робочих місць з боку роботодавців.

"Безбар'єрний ринок праці – це коли вік не є обмеженням для людини, яка має знання, досвід і мотивацію працювати. Саме тому наше завдання зробити дорослий найм новою нормальною практикою для українського бізнесу", – заявив заступник міністра економіки Тарас Висоцький.

Але поки що ейджизм є "номером один" фактором дискримінації на українському ринку праці, каже голова комітету з управління персоналом Європейської бізнес асоціації Марія Абдулліна, посилаючись на дослідження асоціації.

Там бачать проблему навіть із віком 45+, не кажучи вже про 60+.

"Пори сильний брак робочої сили, брак кадрів, брак людей, роботодавці по інерції продовжують шукати працівників за параметрами, які працювали до 2022 року, - каже Абдулліна. - Тобто, до 35 років, фізично сильний чоловік чи молода красива дівчина – це і досі є в описах вакансій, попри те, що це вже і законом заборонено".

З іншого боку, ті, хто вже безпосередньо стикнувся із кадровою кризою, вже готові навчати, зокрема, і осіб старшого віку, каже Абдулліна:

"Хотілося б не такою ціною, але ринок праці рухається до більшої інклюзивності, зокрема, і по віку".

Виїзд працівників та залучення мігрантів

Вже певний час експерти, а також представники бізнесу говорять, що при такому масштабному виїзді людей, як це сталося під час війни, а також, за деякими прогнозами, який може посилитися після її завершення – із відкриттям кордонів для чоловіків, Україні доведеться залучати трудових мігрантів.

Ця ідея мало кому подобається, але так само мало хто сумнівається у тому, що цього не уникнути принаймні у кількох галузях.

Водночас простої відповіді на запитання, а хто погодиться їхати за пів світу працювати в Україну під час війни чи після неї, якщо зовсім поруч – у Німеччині чи Польщі – може заробити на порядок більше, немає.

Елла Лібанова покладає сподівання на "план Маршалла" з відновлення української економіки, який, за її словами, готують для України її міжнародні партнери, зокрема, і Світовий банк.

В рамках припливу інвестицій на відновлення економіки можливе і підвищення зарплат – як для залучення трудових мігрантів чи іноземних фахівців, так і для того, аби втримати в Україні власні трудові ресурси чи повернути тих, хто поїхав. Підвищення зарплат в Україні передбачали чернетки мирного плану для України, розроблені у Білому домі.

Водночас Василь Воскобойник вважає, що після війни Україну навряд чи очікує економічний злет. І тоді "якась частина людей поїде заробляти гроші за кордон". Якщо до війни трудовими мігрантами були 2-2,5 млн українців, то "після закінчення війни ми очікуємо, що десь 1,5-2 млн людей потенційно знову можуть поїхати працювати до наших сусідів – Польщі, Чехії, можливо, до Німеччини", каже експерт ринку праці, зазначаючи, що добре, якщо це буде так звана "циркулярна міграція", і родини працівників залишатимуться в Україні.

Цю міграційну хвилю можна зменшити, "якщо наші роботодавці збільшать заробітні плати".

"Якщо зарплата буде хоча б на рівні 70% від того, що людина може заробити в Польщі чи Чехії, людина не поїде", - вважає Воскобойник, і припускає, що зарплати можуть зрости за рахунок якихось великих інфраструктурних проєктів.

В Асоціації компаній з міжнародного працевлаштування очікують, що у перший рік-два після завершення військових дій в Україну повернуться відсотків 10%. Ще 20% повернуться у проміжку 2-5 років.

"Це якщо не будуть ухвалені якісь кардинальні зміни в міграційній політиці європейських країн", - уточнює Воскобойник.

Якщо кількість тих, хто повернеться, буде недостатня для розвитку економіки, трудова іміграція піде вгору, вважає експерт. Але якщо думаючи про залучення мігрантів з-за кордону роботодавці вважатимуть, що їм можна буде платити менші зарплати, то, каже Воскобойник, "я можу усіх заспокоїти: залучення однієї людини в Україну коштує набагато дорожче, ніж залучення українця".

Лише дозвіл на роботу для одного працівника від державного центру зайнятості коштує 14400 грн, а ще потрібно людині оформити документи, купити квиток на літак, витрати на житло, перекладачів. І це вже не кажучи про мовний бар'єр та культурні відмінності, зазначає експерт.

"Кожен роботодавець буде думати, що йому простіше: завозити іноземців чи підвищити зарплати, щоб українці нікуди не їхали", - вважає Воскобойник, і додає, що залучення іноземців можна розглядати не як панацею, а як ще один "додатковий інструмент для балансу нашого ринку праці".

Тим не менш, в Україні вже є випадки залучення трудових мігрантів - у галузі, які "стикнулися із драматичним браком кадрів", каже Марія Абдулліна з ЕВА.

"Роботодавці вже працюють із напрямками Бангладеш, Колумбія", - каже вона, уточнюючи, що "зараз це відбувається за рахунок персонального супроводу" з боку роботодавців із документами, транспортуванням та проживанням.

"Із зарплатнею нам конкурувати дуже складно", - визнає Абдулліна. Але іншого виходу, як підвищувати зарплати, у бізнесу подекуди вже нема – попри усі виклики війни та зростання витрат, зокрема й, на енергозабезпечення:

"Якщо ми подивимося на високодефіцитні професії – кваліфіковані зварювальники чи слюсарі, то там зростання зарплати на 30-35% при загальному підвищенні на 20% за рік".

Але саме у таких професіях також не варто розраховувати на заміщення українців іноземними працівниками, припускає Абдулліна. Тому бізнес іде не лише на підвищення зарплат, але й на фінансування навчальних програм та перепідготовки кадрів.

Вона погоджується, що ще одним виходом для України в рамках руху робочої сили може бути циркулярна міграція. Але для цього потрібно створення умов для тимчасового працевлаштування за кордоном - при тому, щоб "якорі були тут, і стимулювати людей привозити зароблені гроші в Україну".

А поки що обсяги грошових переказів із-за кордону, які до повномасштабної війни були одним з основних джерел надходження валюти в Україну, скорочуються. За 2025 рік до України надійшло менше 8 млрд доларів, тоді як у довоєнному 2021 - 15 млрд доларів.

Структурні нестиковки

Так, наче цих негараздів недостатньо, ситуація із робочими руками в Україні має ще й низку структурних проблем.

Серед них – невідповідність потреб роботодавців та економіки із тим, що може запропонувати наявна робоча сила та прагне молодь.

Наразі реальний сектор економіки потребує фахівців у багатьох галузях, проте значна частина молодого покоління віддає перевагу креативним професіям або дистанційній роботі в онлайн-середовищі.

В Україні також поширюється таке явище як застійне безробіття – переважно серед тих, хто не може або не готовий змінити професію. Значною мірою, це стосується переселенців.

При цьому, як зазначають експерти та представники бізнесу, особливості ринку праці ХХІ сторіччя якраз пов'язані з тим, що, можливо, треба буде декілька разів міняти професію, а також вчитися ціле життя – lebenslange Stunde, - концепція, особливо популярна в Німеччині, що нині поширюється всією Європою.

На тлі гострого кадрового голоду в країні, коли 74% бізнесів називають брак кадрів своєю головною проблемою, уряд запустив проєкт довгострокового прогнозування потреб у фахівцях та робітничих кадрах "Обрій". Акумулювати інформацію профільне міністерство збирається з баз Державного центру зайнятості, Держстату, Пенсійного фонду та Інституту демографії. Головним споживачем цієї аналітики має стати міністерство освіти і науки, яке повинно орієнтуватися на цю інформацію при підготовці кадрів.

Ще одна ініціатива уряду - допомогти підприємствам оборонно-промислового комплексу та інших пріоритетних галузей готувати потрібних фахівців відповідно до їхнього запиту за рахунок грантів для працівника та компенсацію роботодавцям, які інвестують у підготовку таких кадрів.

"Динамічній сфері оборонного виробництва та іншим пріоритетним галузям, наприклад енергетиці, потрібні кваліфіковані фахівці, які посилюють нашу спроможність нарощувати власне виробництво. Українці вже пропонують світові унікальні оборонні рішення. Маємо стати нацією інженерів, щоб масштабувати ці досягнення", - підкреслила Свириденко.

Але країні катастрофічно бракує не лише інженерів, але й людей, які вміють працювати руками - сантехніків, зварювальників, будівельників, водіїв та працівників галузі сільського господарства.

"Наша проблема полягає у тому, що нам зараз не вистачає блакитних комірців", - каже Василь Воскобойник.

Він вважає, що тут повернення жінок з-за кордону чи перекваліфікація літніх людей мало зарадять.

"Жінки не працювали масово водіями, у сільському господарстві, на будівництві. У нас проблема знайти людину, яка буде виконувати кваліфіковану фізичну працю", - каже Воскобойник.

Найбільш критична ситуація, за його словами, у галузях енергетики та ЖКГ – ті сфери, де раніше працювали чоловіки.

"У нас є структурне безробіття, коли потреби роботодавців не збігаються з пропозицією з боку робітників", - пояснює експерт, і зазначає, що внутрішнє переміщення лише загострило проблему, адже умовно, "люди, які працювали на Маріупольському металургійному комбінаті навряд чи знайдуть роботу за фахом у Вінниці".

Ще один фактор в мінус – традиційно зневажливе ставлення до робітничих професій, особливо серед молоді.

При цьому, каже експерт, вже зараз зрозуміло, що вища освіта не гарантує високих зарплат, а "штучний інтелект не зможе автоматизувати ту нелінійну роботу, яку виконують люди робітничих спеціальностей".

За словами експерта, усі лише б виграли, якби в суспільстві було розуміння, що "саме це забезпечить молодь стабільним заробітком незалежно від країни, в якій ця молода людина опиниться".

Що робити?

Ситуація в Україні є настільки критичною і складною, що жодні "косметичні" заходи, до яких вдавалася українська влада впродовж багатьох років, просто не спрацюють. Виглядає, так само недостатніми будуть і залучення до ринку праці літніх українців чи трудових мігрантів з інших країн.

За результатами дослідження Соціологічної групи "Рейтинг", 29% опитаних молодих українців заявили, що хотіли би виїхати за кордон. Для майже половини із них (47%) головний мотив для бажання виїхати – матеріальний добробут. І лише після цього – війна в Україні (39%).

Для молоді, яка розглядає питання про повернення до України, головними чинниками є безпека та стабільність (77%), розвиток економіки (49%) та перспективи працевлаштування (43%).

Показовими також є результати нещодавнього опитування ІТ галузі, яка навіть під час війни формує 4% ВВП України і приносить 6,66 млрд доларів експортної виручки. Це найбільш мобільна галузь, головний актив якої – це люди. За опитуванням, проведеним Diia.City United разом із Мінцифри, релокацію співробітників розглядають 43,5% опитаних компаній (із нижчим показником серед резидентів "Дія.City" - 32,8%).

Серед головних чинників рішення їхати чи залишатися – боротьба з корупцією, зниження адміністративного тиску, гарантії стабільності правил гри.

Після розпаду СРСР у 1991 році, Україна мала чи не найкращі стартові умови для розвитку із усіх колишніх республік, і навіть кращі, ніж, наприклад, у Польщі. Проте задовго до початку війни у 2022 пасла задніх у багатьох рейтингах і на порядок відставала навіть від найбідніших європейських країн.

"Це означає, що всередині країни щось функціонує неефективно. Саме тому наші люди їхали за кордон на заробітки чи шукати кращої долі ще до війни, - заявив ТСН заступник директора Інституту демографії Олександр Гладун. - Нам потрібно розібратися, що у нас "не так" всередині країни, що потрібно змінити. Без кардинального переосмислення функціонування держави не слід очікувати позитивних змін у демографії".

Дуже схожий погляд має і голова президентського офісу Кирило Буданов. На його погляд, "держава має нарешті усвідомити: якщо вона не допомагає бізнесу, то не повинна й заважати". Під час Business Wisdom Summit він також заявив що є прихильником дерегуляції економіки із недоторканістю приватної власності.

А відповідаючи на запитання щодо перспективи повернення українців з-за кордону, керівник Офісу президента сказав:

"Маємо відкинути всі ілюзії. Ніхто не повернеться просто так. Люди очікують реальних гарантій безпеки та створеного економічного підґрунтя".

Ще простіше формулює завдання Василь Воскобойник:

"Насправді нам потрібно єдине – будувати в Україні країну свободи - вибору, переміщення, підприємницької діяльності. Країну, в яку люди захочуть повертатися, або захочуть їхати працювати. Тоді в нас буде шанс на розвиток".