Як звичайні трусики змінили Вімблдон і чому фотографи почали лягати на землю

У 1962 році бразильська тенісистка Марія Буено вийшла на корт у сукні з яскраво-рожевою підкладкою та рожевих трусиках. Здавалося б, дрібниця. Але саме через це на Вімблдоні спалахнув один з найгучніших скандалів в історії турніру. І, як вважають, підштовхнув організаторів до ще суворіших правил дрескоду.

Втім, Буено була далеко не першою - і точно не останньою - тенісисткою, чий спортивний костюм став темою гарячих суперечок.

Рожеві деталі

Влітку 1962 року Марія Буено повернулася на Вімблдон після перерви через травму.

"Тенісна балерина", як її тоді називали, вийшла на центральний корт у білій сукні, яка, на перший погляд, цілком відповідала традиціям Всеанглійського клубу лаун-тенісу: усі гравці мали виступати виключно в білому.

Але щойно Буено виконала першу подачу, стало зрозуміло, що сукня має яскраво-рожеву підкладку. Під нею були такого ж кольору трусики.

"Це викликало справжній переполох", - розповіла BBC Суніта Кумар Наїр, авторка книги "Ейс. Історія тенісу та його стилю" (Ace: The Times & Style of Tennis).

Пізніше Буено, яка на той момент вже двічі виграла Вімблдон (а згодом здобуде ще один титул), згадувала: "З одного боку корту пролунав здивований вигук. А на іншому не розуміли, в чому річ, доки я не помінялася сторонами й не почала подавати звідти".

Наступного дня, за її словами, вона вже вийшла на корт у трусиках клубних кольорів - зеленого та фіолетового.

"Це обурило комітет клубу, і вони запровадили правило, яке вимагало грати лише в білому".

Традиція виходити на корт у білому існувала від заснування Всеанглійського клубу лаун-тенісу і крокету (AELTC) у 1877 році. Водночас довгий час це була лише неписана норма.

Саме сукню Буено, створену дизайнером Тедом Тінлінгом, часто називають тим моментом, після якого у 1962 році цю вимогу офіційно закріпили.

"Негідно справжньої леді"

Чому ж кілька рожевих деталей викликали таку бурхливу реакцію?

"Всеанглійський клуб, відомий своїм консерватизмом, найімовірніше, сприйняв її сукню з декоративними оборками як несмак і щось таке, що не личить справжній леді", - пояснює ВВС історик тенісу Роб Лейк.

За його словами, керівництво клубу не приймало суспільних змін 1960-х років.

До того ж, зазначає Лейк, аж до 1980-х комітет клубу складався виключно з чоловіків.

"Це були представники старого істеблішменту - люди з політичними зв'язками та контактами в інших елітних інституціях. Вони не були готові підтримувати зміни, які, на їхню думку, могли зашкодити репутації клубу".

На думку історика, "До зовнішнього вигляду жінок у Всеанглійському клубі ставилися значно прискіпливіше, ніж до чоловічого. Принаймні саме жінок частіше критикували за те, що вони носили".

Людина, яка змінила тенісну моду

Черговий скандал спалахнув у 1967 році, коли італійка Лея Періколі вийшла на корт у короткій сукні, яку також створив Тед Тінлінг.

Його недарма називали "чарівником Вімблдону". Важко переоцінити вплив дизайнера на жіночу тенісну моду - фактично більшу частину ХХ століття саме він визначав її розвиток.

Як пише у своїй книзі Суніта Кумар Наїр, із 1940 до 1980 року 75% учасниць Вімблдону виходили на корт у сукнях, створених Тінлінгом.

Вона називає його "першим в історії кутюр'є, який повністю присвятив себе спортивному одягу".

Білий колір став символом Вімблдону не випадково.

Наприкінці XIX століття він був ознакою достатку.

Як пише Кумар Наїр, "лише заможні люди могли дозволити собі купувати, носити й підтримувати білий одяг у бездоганному стані. Решта не мали ні коштів, ні прислуги, щоб мати окремий спортивний гардероб".

Історик тенісу Крістофер Бауерс вважає, що з часом ставлення Вімблдону до білого кольору стало майже догмою.

"Спочатку це був просто традиційний колір тенісу. Але згодом Вімблдон зробив це правило обов'язковим, нав'язавши всьому спорту власне бачення традицій".

"Вульгарність і гріх"

Марія Буено була не першою, кого на Вімблдоні критикували через одяг.

Ще у 1949 році американка Гассі Моран, яку таблоїди назвали "неперевершена Гассі", спричинила справжній скандал.

Як пише Кумар Наїр, "мереживні шорти Гассі Моран змусили чиновників буквально почервоніти - вони заявили, що дизайнер привернув увагу до її "інтимної зони".

При цьому жодних правил щодо кольору вона не порушила. Керівництво клубу обурило лише те, що її одяг здався їм надто сміливим.

Комітет навіть звинуватив спортсменку в тому, що вона принесла в теніс "вульгарність і гріх".

Втім, можливо, найбільш непристойно поводилися ті, хто спостерігав за грою.

Пізніше Тінлінг згадував: "Увесь цей галас здійнявся через те, що її трусики можна було побачити приблизно раз на три хвилини... Вперше в історії фотографи почали лягати на землю заради такого кадру. Усі просто збожеволіли".

Сьогодні, у 2026 році, масштаб того скандалу здається майже неймовірним.

Та, як писала Times, Моран "прославилася не стільки своєю грою, скільки тим, що шокувала чопорний Вімблдон у 1949 році".

Самого ж Тінлінга після цієї історії виключили з клубу.

Хоча він працював з організаторами Вімблдону ще з 1927 року, повернутися зміг лише через 30 років.

Скандали задовго до Буено

Насправді історія модних скандалів на Вімблдоні почалася ще раніше.

У 1919 році француженка Сюзанн Ленглен відмовилася від корсета, нижніх спідниць, довгих суконь і широкополих капелюхів.

Натомість вона вийшла на корт у сучасній на той час сукні Жана Пату з короткими рукавами й довжиною до середини литок - без нижньої спідниці.

Через 12 років іспанка Лілі Альварес наважилася грати у кюлотах (спідниці-штанах), створених дизайнеркою Ельзою Скіапареллі.

Через широкий крій багато хто спочатку сприйняв їх за спідницю. Лише під час одного з її фірмових стрибків стало зрозуміло, що це штани.

Дослідники пов'язують її сміливі модні рішення тим, що все життя вона виступала за рівноправ'я жінок.

Правила лише посилювалися

У 2014 році Вімблдон посилив правила дрескоду: майже повністю білими мали бути навіть бюстгальтери, трусики, бретелі, мереживо, підошви взуття та аксесуари.

Однією з перших нові правила порушила Серена Вільямс - одягнувши фіолетово-рожеві шорти.

Зауваження отримав і Роджер Федерер: його попросили замінити кросівки Nike з яскраво-помаранчевою підошвою.

"За останні 20 років дрескод Вімблдону став неймовірно суворим", — каже Крістофер Бауерс.

На його думку, "йдеться насамперед про бренд. Вімблдон хоче асоціюватися з образом "тенісу в англійському саду". Біла форма чудово пасує до смугастих газонів, винограду, полуниці з вершками та усієї цієї атмосфери. Це частина образу турніру, і гравці мають йому відповідати".

Суніта Кумар Наїр вважає, що бажання берегти традиції нерозривно пов'язане з особливим образом тенісного турніру.

"Вімблдон оточений майже казковим ідеалізмом. Організатори дуже хочуть зберегти цей образ, який існує вже багато десятиліть".

У своїй книзі вона так описує атмосферу турніру:

"У повітрі стоїть майже бібліотечна тиша. Над кортами лунає приглушений звук відкритих пляшок шампанського, пахне свіжоскошеною травою, а бездоганно біла форма гравців доповнює цю картину. Це - Всеанглійський клуб лаун-тенісу і крокету, пані та панове. Таким він був, таким залишається і, схоже, таким буде завжди".