Клятий друг. Чи хоче Туреччина посунути Росію на Кавказі?

Реджеп Тайип Эрдоган, Владимир Путин

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Володимир Путін назвав Реджепа Ердогана "надійним та приємним партнером"

"Туреччина руйнує регіональний баланс. Туреччина хоче отримати право слова. Туреччина сама себе виштовхує з регіону". Це все - фрази аналітиків, які намагаються зрозуміти, чого хоче домогтися Туреччина на чолі з президентом Ердоганом, який активно підтримав Азербайджан у новій війні в Карабаху.

Керівники Туреччини і Азербайджану повторюють, що ця підтримка - перш за все просто допомога братньої країни, відносини з якою вже давно будуються за формулою "один народ, дві держави" (bir millet, iki devlet).

Але чи є у президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана власні стратегічні цілі в регіоні? Чи хоче він, наприклад, посунути Росію або навіть зіштовхнути її з п'єдесталу головного зовнішнього гравця та арбітра на Південному Кавказі?

"Ні. Таких намірів у Ердогана немає, - рішуче відповідає на це питання політичний оглядач впливової турецької газети Hürriyet Серкан Демірташ, - Туреччина та Росія чудово знають одна одну, вони вже зіткнулися на інших театрах: в Сирії та Лівії, але вони навчилися мати справу одна з одною і зі складними проблемами, і Південний Кавказ тут, на мою думку, нічим не відрізняється".

Сама Росія поки не виявляє занепокоєння.

Президент Росії Володимир Путін наприкінці жовтня, майже через місяць війни між підтриманим Туреччиною Азербайджаном і головним союзником Росії в регіоні Вірменією, сказав, що Ердоган для нього - партнер, з яким "не просто надійно, але й приємно працюється" - і натякнув, що він цінує в Ердогані його незалежність від США.

"Російсько-турецькі відносини - дивовижний феномен, який гідний глибокого вивчення фахівцями. У певному сенсі це прообраз того, як будуть будуватися відносини в світі далі, якщо згадати початок нашої розмови про те, куди рухається світ. Світ, мабуть, рухається, зокрема, і до такої форми міжнародної дипломатії. Не до Мінського формату чи Астанинської групи, а зустріч віч-на-віч і торгуймося, використовуючи всі інструменти, зокрема, силові", - розміркував в інтерв'ю російській "Бізнес-газеті" очільник російської неурядової Ради із зовнішньої та оборонної політики Федір Лук'янов.

Програма-максимум - вирішувати долі

Вірменський політолог, очільник російського Інституту Кавказу Олександр Іскандарян, однак, вважає, що програма-максимум Туреччини - стати однією з тих країн, які приймають рішення щодо долі Південного Кавказу.

"Зробити так, щоб Баку з усіма проблемами звертався не в Москву або Європу, а тільки, або майже тільки, в Анкару, і щоб Вірменія цьому не могла перешкоджати, - викладає своє бачення планів Туреччини Іскандарян, - а Грузія щоб була б затиснута між азербайджанськими і турецькими інтересами і економічно від цих інтересів залежала".

Багато аналітиків припускають, що Москва публічно з розумінням ставиться до того, що Туреччина відкрито підтримує одну сторону в конфлікті у Карабаху, але до тих пір, поки не виникне перспектива остаточного вирішення цього конфлікту - на користь Азербайджану.

Ильхам Алиев и Реджеп Тайип Эрдоган, флаги

Автор фото, AFP

Підпис до фото, Ільхам Алієв та Реджеп Таїп Ердоган називають один одного "мій брат", а прапори обох країн вивішують мешканці і Туреччини, і Азербайджану

"Росія найбільше зацікавлена ​​не у вирішенні питання Карабаху, а в продовженні залежності і Азербайджану, і Вірменії від Москви", - вважає турецький політолог Керім Хас, який мешкає у Москві.

Він упевнений, що єдина зовнішня сила, яка може допомогти по-справжньому вирішити проблему Нагірного Карабаху - це якраз Туреччина, але тільки не нинішня, а Туреччина майбутнього, Туреччина, яка вирішить свої внутрішні проблеми з демократією і, наприклад, з курдами.

На думку Хаса, Туреччина Ердогана "сама виштовхує себе з регіону", знищуючи шанси на нормальні відносини з Вірменією, тоді як варто було б ці відносини спробувати налагодити, дати Вірменії фізичний вихід на Захід через Туреччину, послабити її залежність від Росії і вже потім домовлятися щодо Карабаху.

У 2008-2009 роках Туреччина і Вірменія зробили таку спробу: спочатку президенти Абдулла Гюль (союзник Ердогана) і вірменський президент Серж Саргсян двічі зустрілися на матчах футбольних збірних, а потім, в жовтні 2009 року, міністри закордонних справ Ахмет Давутоглу і Едвард Налбандян підписали т.зв. "Цюрихські протоколи" - документи про наміри встановити дипломатичні відносини і розвивати нормальні зв'язки між двома країнами.

Але протоколи так і залишилися на папері.

Турецький марш на Кавказі

Відносини з Вірменією залишаються на нулі, але загалом на Південному Кавказі присутність Туреччини є досить давньою і міцною.

І для Азербайджану, і для Грузії вона, поряд з Росією - один з головних зовнішньоторговельних партнерів.

По трубопроводах через Грузію і Туреччину азербайджанська нафта та газ йдуть до Європи. Нова залізниця Баку-Тбілісі-Ахалкалакі-Карс ще не запрацювала в тому обсязі, про який мріяли, але - все попереду.

Що стосується політичної підтримки Азербайджану, то Туреччина всі пострадянські роки підтримувала його щодо Карабаху, нагадує Серкан Демірташ.

Совместный турецко-российский патруль на северо-востоке Сирии

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Росія і Туреччина кажуть, що навчилися співпрацювати, змагаючись. Спільний турецько-російський патруль на північному сході Сирії

Туреччина на початку 1990-х закрила кордон з Вірменією через конфлікт у Карабаху (і він досі закритий), не встановила з нею дипломатичні відносини, хоча і визнала нову вірменську державу, а також захистила - загрозою втручання - Нахічеванську автономію, азербайджанський ексклав між Вірменією, Іраном і Туреччиною.

"А в сфері оборони і безпеки ми бачимо, як Туреччина в останні роки допомогла азербайджанській армії поліпшити її можливості. Тому ми називаємо співпрацю Туреччини і Азербайджану в останні десять років стратегічною", - робить висновок турецький оглядач.

Олександр Іскандарян теж відзначає, що саме Туреччина активізувала цю співпрацю в останні роки.

"Приблизно до 2016-2017 років Туреччина, звичайно, мала вплив в регіоні, але це була не дуже політика, це була статика: відносини Туреччини з країнами регіону були досить статичні", - каже вірменський експерт.

Жительница Степанакерта

Автор фото, NurPhoto/Getty

Підпис до фото, Вірмени і азербайджанці побоюються один одного і готові захищатися, як ця бабуся з Степанакерта, і не готові жити разом

Але в останні роки Туреччина намагається відігравати активну роль у всіх навколишніх регіонах, вважає Іскандарян, зокрема, на Південному Кавказі. Чи вийде у неї розширити вплив, залежить, як каже вірменський експерт, від результату нової війни і від того, як поводитиме себе Росія.

Долучитися до перемовин

"Програма-мінімум Туреччини - увійти як співголова до Мінського процесу, тобто отримати крісло в тому місці, де обговорюється конфлікт у Карабаху", - вважає Іскандарян.

На його думку, це у Туреччини вже не вийшло - бо в заяві про першу з трьох зірваних спроб перемир'я, в тому документі, що підписали в Москві міністри закордонних справ Вірменії і Азербайджану, йшла мова про "незмінність формату перемовин" в рамках Мінської групи ОБСЄ.

Ця група вже 28 років займається марними спробами врегулювати конфлікт у Карабаху. Туреччина входить в групу, але на правах рядового члена, співголовами цієї групи є Росія, Франція та США.

Туреччина і Азербайджан, судячи з публічних заяв, зовсім не вважають, що розмови про те, як вирішити проблему Карабаху, неминуче доведеться вести все в тій же Мінської групи і в тому ж форматі.

Президент Азербайджану постійно повторює, що Мінська група нічого не досягла, що Азербайджан тепер силою змінює переговорні позиції, а в майбутніх переговорах обов'язково має брати участь Туреччина.

Реджеп Таїп Ердоган заявляє, що у Туреччині у питанні Карабаху є як мінімум таке ж право голосу, як і у Росії.

Яким може бути новий формат перемовин, чи буде він взагалі - наразі не ясно. Поки йде війна.

Вірменія заявляє, що Туреччина ну зовсім не може претендувати на роль посередника в перемовинах - тому що відкрито підтримує одну сторону в конфлікті.

Беженцы из Степанакерта едут в Ереван

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Вірмени з Карабаху їдуть до Єревану через наступ армії Азербайджану

"Ердоган, звичайно, проявив себе в черговий раз політиком безстрашним і авантюрним, але досить ефективним. Якщо він дійсно досягне входження Туреччини в формат перемовин щодо Карабаху, це стане для нього значним успіхом. Інше питання, що стрибає він вже давно сильно вище голови, нескінченно так не буде", - вважає російський політолог Федір Лук'янов.

Геноцид і порожня риторика

Окремий напрямок в суперечках про наміри Туреччини на Південному Кавказі - риторика вірменських політиків про "новий геноцид".

Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян в інтерв'ю на самому початку війни стверджував, що Туреччина з Азербайджаном готують новий геноцид вірмен, що європейці мають захистити Вірменію, а інакше нехай знову чекають Туреччину під Віднем (натяк на події XVI - XVII сторіч, коли армія Османської імперії доходила до цього міста). Потім уточнював, що геноцид загрожує вірменському населенню Нагірного Карабаху у випадку перемоги Азербайджану.

Різанина і депортація вірмен в 1915 році в Туреччині - дуже болюча тема для Вірменії. Частково через неї - і небажання Туреччини визнати ті події "геноцидом" в юридичному сенсі - зірвалася спроба нормалізації відносин у 2009 році.

Але розмови про те, що сучасна Туреччина збирається знищити вірмен, турецькі оглядачі пропонують вважати порожньою риторикою.

"Я не думаю, що хтось у це вірить, цій риториці. Пашинян просто намагається включити в процес російську сторону і міжнародну спільноту, щоб зупинити Азербайджан", - говорить Керім Хас.

"Пашинян просто використовує нинішній поганий імідж Туреччини в світі", - додає Серкан Демірташ.

З вірменським населенням Карабаху все набагато складніше.

"Війна в Карабаху і навколо нього - це війна не тільки армій, це - війна населення, - пояснює Олександр Іскандарян. - Це війна не за те, щоб вірмени Карабаху мирно жили в складі Азербайджану, що б там не казали. Будь-який вірменин розуміє, що ті території, куди увійдуть азербайджанські війська, будуть "вільні від вірмен".

Азербайджанські біженці

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, На початку 1990-х з Карабаху та сусідніх районів втекли тисячі азербайджанців. На фото - родина з Кельбаджару, 1993 рік

Своєю чергою азербайджанські чиновники запевняють, що етнічної чистки вірмен в Карабаху не буде.

"Азербайджан рішуче відкидає тезу, яку останнім часом активно просуває вірменська сторона - про те, що вірменському цивільному населенню Нагірного Карабаху "загрожує етнічна чистка" з боку збройних сил Азербайджану", - сказав Російській службі Бі-бі-сі Ельчин Амірбеков, радник першого віцепрезидента Азербайджану Мехрібан Алієвої.

Вже зараз, як каже влада невизнаної Нагірно-Карабаської республіки, від війни і наступаючої азербайджанської армії втекла значна частина з приблизно 150 тисяч мешканців НКР. Так само, на початку дев'яностих, небезпідставно побоюючись за своє життя, втекли з Нагорного Карабаху і прилеглих районів сотні тисяч азербайджанців.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!