Як цілий острів вирішив скасувати час і що з цього вийшло

У 2019 році невеличкий острів в норвезькій Арктиці потрапив у заголовки новин у всьому світі завдяки незвичній пропозиції: його мешканці вирішили скасувати час.

Жителі Соммарея, рибальського селища за 56 км на захід від Тромсе, нібито виступали за те, щоб їхній острів став першою у світі зоною, вільною від обліку часу, протягом 69 днів кожного літа, коли Сонце не заходить за горизонт.

На місцевому мосту розвісили годинники, а власник місцевого готелю передав члену парламенту Норвегії петицію з підписами мешканців. Міжнародні ЗМІ з ентузіазмом підхопили цю ідею, захоплюючись прагненням містечка жити без прив'язки до часу.

Але була одна проблема: кампанія виявилася не зовсім такою, якою здавалася.

Багато місцевих жителів дивувалися такому галасу й не розуміли, як узагалі можна жити поза часом. Як мав працювати готель без часу заселення та виселення? Чи мало кафе залишатися відкритим вічно на випадок, якщо комусь захочеться пообідати о четвертій ранку? А як бути з дітьми, які ходять до школи?

З'ясувалося, що кампанію організувала державна агенція Innovation Norway, яка займається просуванням туризму. Хоча деякі острів'яни брали в ній участь, інші навіть не знали про її існування.

Коли стало відомо про причетність агенції, її керівникові довелося публічно перепросити. Незабаром годинники зникли з мосту, а кампанія безслідно згасла.

І все ж, якщо відкинути цинізм державної установи, яка намагалася штучно створити масовий рух, щоб привабити туристів, у цій ідеї є щось привабливе.

Далеко за Полярним колом Соммарей щоліта з 18 травня до 26 липня живе в умовах безперервного денного світла. Сонце не заходить за горизонт, і звичні межі між днем і ніччю починають розмиватися.

Натомість посеред глибокої зими Сонце взагалі не сходить, і обідати тут можна в цілковитій темряві. Чи справді таке місце може змінити наше сприйняття часу?

Я вирішив вирушити на Соммарей, щоб це з'ясувати.

Перша прикра обставина полягала в тому, що, аби дістатися острова, довелося поспішати: автобус відправлявся в незручно точний час - об 11:30. Якби я запізнився, довелося б чекати до наступного дня. Але, зрештою, міркував я, це ж Тромсе, а не Соммарей.

Коли автобус рушає, він перетинає мости й огинає фіорди, проїжджаючи повз невеликі селища. Дорогою рух поступово рідшає. За Ейдкйосеном дорога віддаляється від берега, підіймається вгору й нарешті виводить нас за межі околиць Тромсе.

За годину й сорок хвилин ми прибуваємо на Соммарей - селище з населенням близько 300 людей. Улітку та на вихідних тут стає людніше, коли норвежці приїжджають відпочити у своїх дачних будиночках.

Це місце одразу мене зачарувало. Зблизька видно будинки на палях над невеликими гаванями, а на островах розкидані барвисті оселі. На їхньому тлі височіють величні гори, вершини яких залишаються вкритими снігом навіть у розпал літа. А за порізаним фіордами узбережжям, серед льодовикових шапок і високогірних долин, простягаються дикі води Північної Атлантики.

Першою людиною, яку я зустрічаю на Соммареї, стає Ева Качинська, туристка з Польщі. Вона розповідає, що приїхала сюди саме через розголос навколо невдалої кампанії 2019 року.

"Я завжди хотіла побачити опівнічне сонце, - каже вона. - Удома я живу дуже насиченим життям, і думка про те, що кілька днів можна не перейматися часом, здавалася дуже привабливою".

Я запитую, що вона думає тепер, коли вже приїхала сюди.

"Не знаю. Першого дня я трохи розчарувалася, адже, звісно, час необхідний для нормального функціонування світу. Ресторани й магазини зачинялися тоді, коли й мали. А рецепція готелю вночі не працювала", - каже вона.

"Але потім я глибоко вдихнула, вимкнула телефон і відчула, що розслабляюся. Тут я можу собі це дозволити. І, можливо, самої розмови про час було достатньо - тут він, здається, має менше значення, ніж удома", - додає Качинська.

Мандрівник із Нідерландів Ваутер де Віт насолоджується нескінченним денним світлом.

"Це щось неймовірне, - каже він. - Учора опівночі я пішов купатися. Сонце світило, і я не зміг би вгадати, котра година, якби не мав годинника. Щоправда, вода була трохи холодною..."

Місцеві жителі, навпаки, не надто охоче погоджуються на розмови, принаймні офіційно. Галас у ЗМІ навколо кампанії та незграбні дії Innovation Norway багато кого втомили та роздратували.

"Послухайте, це була весела ідея, про яку ми час від часу говорили", - розповідає працівник готелю, який попросив не називати його імені, адже кампанія 2019 року досі залишається делікатною темою.

"Улітку ми й так живемо ніби поза часом. Якщо нікого немає, магазин іноді зачиняють, щоб власник міг піти на риболовлю. Діти лягають спати пізно, бо наступного дня немає школи. Багато людей у відпустках, тож життя стає розслабленішим. Але потім ця ідея перетворилася на справжню сенсацію", - додає він.

"Це пішло на користь містечку?" - запитую я.

"Спочатку - ні, - відповідає працівник готелю. - Відвідувачі хотіли говорити тільки про це. Але тепер, через кілька років, усе нормально. Здається, життя повернулося до того, яким було раніше... А ще ця історія приваблює сюди людей. Тепер про Соммарей знає весь світ".

Пізніше, коли я засинаю в готелі Sommarøy Arctic Hotel, у містечку настільки тихо, що важко розрізнити години. Тут немає ані руху транспорту, ані звичного міського шуму - незалежно від часу доби.

Чудово розуміючи всю іронію ситуації, я ставлю будильник на 03:30, щоб перевірити, чи вдасться мені щось зрозуміти про мінливість часу, вийшовши надвір у годину, яку будь-де інде вважали б абсолютно неприйнятною для прогулянок.

Я тихо виходжу з готелю, щоб не розбудити інших гостей, і йду безлюдними вулицями, а потім спускаюся до самої води. Над головою літають чайки, а кулики, які прилетіли з тепліших країв, граційно перебирають ногами на мілководді.

Але для людей усе інакше. У будинках тихо, вулиці порожні. Навколо немає нікого.

І тут дещо відбувається. У цілковитій тиші мене раптом накриває хвиля ейфорії.

Не можу сказати, чи це через незвичність самого перебування тут, чи через якесь осяяння - відчуття, що я справді опинився поза часом. Знаю лише, що Сонце стоїть високо в безхмарному небі в годину, коли, як підказують логіка й життєвий досвід, його там бути не повинно.

На мить здається, що справжній час узагалі не має жодного значення.