Славенка Дракуліч. Легендарна письменниця, яка писала про війну і підтримувала Україну

20 червня 2026 року у віці 77 років померла хорватська письменниця, есеїстка та журналістка Славенка Дракуліч. Одна з найвідоміших інтелектуалок балканського регіону, яка тривалий час жила і працювала за кордоном, зокрема у Швеції.

Дракуліч була відома своїми книжками та публіцистикою про наслідки воєн у колишній Югославії, політичні процеси, права жінок і трансформацію посткомуністичного суспільства.

Твори письменниці перекладено понад 20 мовами. Зовсім нещодавно вийшла її нова книга "Чому я не навчилася готувати" - це тепла, гумористична та феміністична книга про кулінарію, дорослішання, патріархат та "спогади з кухні".

Фемінізм. Комунізм. Війна

Славенка Дракуліч народилася 4 липня 1949 року в Рієці, Хорватія.

У 1976 році закінчила Загребський університет за спеціальностями порівняльне літературознавство та соціологія. У 1982–1992 роках працювала штатною журналісткою двотижневика Start та щотижневого видання Danas (обидва — у Загребі). Багато писала на теми фемінізму.

Окрім романів і збірок есеїв, її тексти публікувалися в The New Republic, The New York Times Magazine, The New York Review of Books, Süddeutsche Zeitung, Internazionale, The Nation, La Stampa, Dagens Nyheter, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Eurozine, Politiken та The Guardian.

Публікуючись у різних світових виданнях Славенка Дракуліч стала однією з перших, хто відкрито порушив феміністичні теми в публічному просторі Югославії.

У 1984 році вийшла її дебютна публіцистична книжка "Смертні гріхи фемінізму", а за три роки світ побачив її перший роман "Голограми страху", який викликав значний резонанс та став важливою віхою для жіночої автобіографічної прози в сучасній літературі.

На початку 1990-х років Славенка Дракуліч, разом із Єленою Ловрич, Радою Івекович, Весною Кесич і Дубравкою Угрешич, зазнала мізогінних та націоналістичних нападок через публікацію скандальної статті "Відьми з Ріо" у загребському тижневику Globus.

Попри цей тиск, вона продовжила активну роботу, створивши низку вагомих творів про комунізм, посткомуністичну Європу, війну, націоналізм, повсякденне життя та жіночий досвід у часи історичних зламав.

Як зазначали у виданні Jutarnji list, завдяки її проникливому аналізу та "мудрому жіночому голосу" життя Східної Європи стало впізнаваним у європейській та світовій культурі.

У своїй художній прозі Дракуліч часто досліджувала теми тілесності, пам'яті, травми і долі видатних жінок, які опинилися в тіні своїх чоловіків, зокрема художньо переосмисливши біографії Фріди Кало та Мілеви Ейнштейн.

Щодо особистого життя, письменниця була одружена зі шведським журналістом Ріхардом Шварцом, а її донька Руяна Єгер також обрала письменницький шлях.

Дракуліч та Україна

Українські читачі познайомилися з творами Дракулич лише у 2018 році, коли видавництво "Комора" опублікувало переклад її книги "Вони б і мухи не скривдили". Це збірки репортажів із судових процесів над воєнними злочинцями колишньої Югославії в Гаазі.

Однак сама Дракуліч відвідувала Україну набагато раніше.

У травні 2014, після Революції гідності, вона виступала в Києві на Міжнародній конференції "Мислити з Україною". Її публічна лекція мала назву "Інтелектуали як погані хлопці? Роль інтелектуалів у балканських війнах".

Відтак Дракуліч неодноразово відвідувала публічні події в Україні. Її книги перекладали українською мовою та публікували вітчизняні видавництва.

Дражливим моментом для українців стала дискусія "Війна як крах цивілізації: чи буде щастя після війни?" у жовтні 2023 року.

Славенка Дракуліч взяла участь у події дистанційно. Тоді вона провела паралелі між українською матір'ю, син якої загинув на війні, та російською матір'ю, сина котрої судять за воєнний злочин. Це порівняно вразило і навіть обурило багатьох українців, які на той час вже майже два роки відчували на собі усі наслідки повномасштабного вторгнення Росії.

Багатьом ішлося про неможливість порівняння матері агресора та того, на кого напали.

Ілля Рудійко, літературознавець, літоглядач, головний редактор "Культу Критики" зазначав тоді, що український читач просто не помітив цієї проблемної "рівності" між жертвою і злочинцем ще у книжці "Війна всюди однакова", яка на той час вже вийшла українською мовою.

Рудійко також підкреслював, що українці тривалий час "ідеалізували" Дракуліч через формулу "все, як про нас", шукаючи в балканському досвіді 1990-х років готові відповіді та орієнтири для власної трагедії.

Не зважаючи на суперечливі висловлювання, які образили частини українських читачів, Славенка Дракуліч виступала на підтримку України.

Ось що вона розповіла під час інтерв'ю виданню "Читомо" у жовтні 2023 року:

"Я не була військовою кореспонденткою, тому радше намагалася зрозуміти й проаналізувати причини війни, а також відстежити реальні долі реальних людей, тобто жертв війни.

Тепер, звісно, причина та сама. Я запитала себе: "Окей, що я можу зробити?". Я можу висловити протест і сказати: "Це жахливо та страшно. Це — справжня агресія".

Славенка Дракуліч свого часу стала чітким голосом жаху балканських воєн, на який більшість цивілізованого світу роками закривала очі.

Натомість для українського читача її книги стали відкриттям і свіжим ковтком інтелектуальної есеїстики, якої так довго бракувало на українському літературному ринку.