Телефон на повну гучність у транспорті: чому це дратує і чи стане нормою

Більшість днів під час поїздок на роботу я стикаюся з вмістом телефонів незнайомців і їхніх розмов.

Це може бути підліток, що згорбився на сидінні електрички, тримаючи свій пристрій за кілька сантиметрів від обличчя. Він або не знає, або йому байдуже до того, що всі інші також можуть чути, на що він там дивиться.

Або жінка, яка відповідає на телефонний дзвінок з увімкненим гучномовцем, перш ніж прокрутити - так само на повну гучність - свою стрічку соціальних мереж.

Опитування показують, що багато хто вважає це сучасне явище, відоме як лаудкастинг або свідоме ухиляння від навушників, надзвичайно дратуючим.

В останні роки різні опитування у Британії свідчать, що більшості людей не подобається слухати телефони незнайомців у транспорті. А компанія TfL, що керує громадським транспортом британської столиці, цього літа перезапустила свою соціальну кампанію Travel Kind - "Будьте добрими у подорожі", у якій нагадує людям, що існує така річ як навушники.

Це явище набуває дедалі більшого поширення. Обсяг використання мобільного інтернету зростає, дедалі ширше розгортається мережа 5G, завдяки чому більше людей отримують доступ до швидшого з'єднання під час переміщень. До того ж багато тарифних планів стають дешевшими, а отже, користувачам рідше доводиться обмежувати споживання даних, коли вони перебувають поза домом.

Тож чи побачимо ми якісь спроби обмежити практику гучного відтворення аудіо в громадських місцях у міру того, як ми все частіше користуємося інтернетом у публічному просторі? Чи, можливо, це стане такою ж звичною частиною нашого звукового ландшафту, як гул транспорту чи рев двигуна літака високо в небі?

Я відірвався від реальності?

Це явище не є цілком новим, як і наша реакція на нього.

Наприклад, свого часу чимало нарікань викликали портативні стереосистеми ("бумбокси") у 1980-х і 1990-х роках. Професор Університету Бата Девід Елліс зазначає, що кожен новий технологічний тренд — включно із самим використанням мобільних телефонів — часто викликав здивовані погляди в громадських місцях.

"Пам'ятаю, як моя мати ніяковіла, коли я йшов вулицею, тримаючи телефон біля вуха", — розповідає він.

Практика публічного відтворення аудіо чи відео (так званий "лаудкастинг") зацікавила експертів, які досліджують вплив технологій на нашу поведінку.

Гаррі Вітчел, професор фізіології Університету Сассекса, який давно цікавиться звуковим середовищем, стверджує, що така поведінка є досить логічною з огляду на особливості розвитку мозку в молоді. Він зазначає, що підлітковий вік — це період, коли молоді люди переорієнтовуються з батьків на однолітків, і гучне відтворення музики в публічних місцях стає способом це продемонструвати.

"Саме це вони й роблять: заявляють про свою присутність", — каже він.

Отже, йдеться переважно про молодь?

"Я б сказала, що так", — зазначає докторка Рейчел Кент, старша викладачка кафедри цифрової економіки та суспільства в Королівському коледжі Лондона. Вона додає, що така поведінка не завжди зумовлена ​​байдужістю до інших: гучне відтворення музики чи відео може слугувати способом налагодження зв'язку.

"Коли вони їдуть у громадському транспорті до школи чи додому разом із друзями, то користуються своїми пристроями спільно".

Вона також твердить, що це має "демонстративний характер... це спосіб бунту. "Я вмикаю музику, дивлюся відео" — це засіб виразити свою індивідуальність і смаки".

Вітчел розповідає, що почав помічати це явище — гучне відтворення контенту на публіці — приблизно у 2011 році, через кілька років після появи iPhone.

Того року він коментував для BBC звичку молоді вмикати музику на телефонах у громадських місцях, описуючи це як "цікавий людський феномен позначення соціальної території".

Перенесімося у 2026 рік: окрім технологічних удосконалень — як-от краща якість звуку, практика "гучного відтворення" звуку стала процвітати через послаблення соціального контролю в громадських місцях і втрату навичок етикету після локдаунів часів пандемії COVID-19.

"Люди звикли ходити вдома у своїх кумедних капцях, і, повернувшись у громадські місця та соціальний простір, вони забули про правила, яких слід дотримуватися", — каже Вітчел.

Але чому звук пристрою, на якому хтось із увімкненим на повну гучність динаміком гортає стрічку, так дратує мене, хоча будь-яке місце нині так переповнені какофонією різноманітних звуків?

"Шум — як бур'ян, — каже Вітчел. — Шум — це звук, що лунає не на своєму місці. Якщо ми вважаємо, що звуки залізниці мають лунати на залізниці, то не сприймаємо їх як щось недоречне".

"Справа не стільки в самих лише децибелах... насправді йдеться про увагу, про те, як ми сприймаємо певні звукові ландшафти та як це звукове середовище співвідноситься з нами. Воно має контекстуальне значення".

Вітчел зазначає, що ми можемо "звикнути" до шуму потяга — його стає "набагато легше терпіти, ніж гучну розмову в ньому".

Проблеми із відповідальністю

Компанія Transport for London (TfL), що забезпечує роботу столичних поїздів і автобусів, минулого року розпочала інформаційну кампанію із закликом до пасажирів поводитися з повагою до інших. Це сталося після того, як опитування 1000 осіб показало: 70% респондентів дратують гучна музика та розмови телефоном без навушників.

Представники партії ліберальних демократів вважають, що за таку поведінку слід карати штрафами в розмірі до 1000 фунтів стерлінгів.

Оллі Гловер, відповідальний за питання транспорту в партії, пов'язує цю тенденцію зі зростаючим браком соціальної свідомості.

"Після пандемії чимало людей більше, ніж будь-коли, живуть у власному внутрішньому світі, — каже він, додаючи: — вони не завжди замислюються про те, як їхня поведінка впливає на інших".

Гловер вважає, що технологічні компанії мають нести певну частку відповідальності, і пропонує їм або надавати навушники на залізничних станціях, або повернутися до практики їх обов'язкового продажу в комплекті з телефонами.

BBC звернулася до таких технологічних компаній, як Apple, Samsung, Meta та TikTok, із запитанням, чи відомо їм про явище гучного відтворення аудіо в громадських місцях і чи вживають вони якихось заходів у зв'язку з цим. Жодна з компаній не надала коментарів.

Раніше британський уряд заявляв, що згідно з чинними правилами користування залізницею, пасажирам, які порушують громадський порядок, вже загрожує штраф у розмірі 1000 фунтів стерлінгів.

У компанії TfL зазначають: коли співробітники помічають пасажира, який відтворює звук на своєму пристрої на повну гучність, вони зазвичай просять його припинити це, і більшість людей дослухаються до прохання.

Якщо ж порушник не реагує, можуть бути вжиті подальші заходи впливу, зокрема передати справу до правоохоронних органів для притягнення особи до відповідальності.

Мер Лондона сер Садік Хан під час сесії запитань до мера в червні заявив, що "багато людей стурбовані" такою поведінкою. Він визнав, що кількість випадків притягнення до відповідальності є низькою, і додав, що готовий розглянути додаткові заходи для просвіти лондонців, зокрема вивчити досвід інших міст і країн.

"Іноді люди не усвідомлюють, як їхня поведінка — яку можна назвати антисоціальною — впливає на оточуючих", — зазначив він.

Культурні розбіжності

Хоча багато хто не схвалює відтворення звуку з телефона на повну гучність у громадських місцях, чи залежить ставлення до такої поведінки від етнічного походження людини?

Опитування, проведене регулятором Ofcom у 2022 році, зафіксувало статистичні дані щодо цієї звички залежно від етнічної приналежності. Результати показали, що серед представників небілого населення частка тих, хто переглядає відео в громадських місцях без навушників, є вищою: про таку поведінку повідомили 43% білих респондентів, 58% осіб азійського походження, 58% темношкірих і 60% тих, хто належить до етнічних меншин.

Водночас, коли йшлося про роздратування через таку поведінку, люди будь-якого походження реагували вкрай негативно: невдоволення висловили 76% осіб азійського походження, 73% темношкірих респондентів, 72% представників етнічних меншин і 82% білих людей.

Втім, не лише у Великій Британії така поведінка викликає роздратування. У лютому минулого року у Франції набув розголосу - і схвалення - випадок, коли чоловіка оштрафували на 200 євро за розмову по телефону в режимі гучного зв'язку. Влада Португалії також штрафує пасажирів за шум від мобільних телефонів.

Звичка розмовляти по телефону на гучному зв'язку в громадських місцях — це глобальне явище, однак ставлення до нього залежить від того, де саме ви перебуваєте, зазначає Річ Лінг, професор комунікацій у відставці з Наньянського технологічного університету в Сінгапурі.

Як класичний приклад місця, де "така поведінка в громадському місці означає величезне порушення соціальних норм", він наводить Японію. Схожа ситуація, за його словами, і в країнах Скандинавії.

Водночас професорка Орла Малдун, керівниця Школи психології Університету Квінс у Белфасті, зазначає, що люди, які діляться своєю музикою чи розмовами з незнайомцями поруч, не обов'язково поводяться антисоціально — насправді все може бути якраз навпаки.

"Вмикати музику й сподіватися, що оточуючі її оцінять, — це вкрай соціальна поведінка", — каже вона.

Хоч би якою була ваша думка із цього приводу, експерти загалом погоджуються, що практика публічного відтворення аудіо (так званий "лаудкастинг") вже міцно вкоренилася.

Щоб додати контексту, професор Лінг ділиться статтею, яку він написав ще 1997 року — майже 30 років тому, — про доречність розмов мобільним телефоном у громадських місцях, зокрема в ресторанах.

"Вас вважали вульгарним та жлобом найвищого ґатунку, – каже він. - Тепер, якщо вам зателефонують у ресторані, це не велика проблема".

Його передбачення щодо лаудкастингу, що "через два роки ми не будемо цим перейматися", і що ті, кого це обурює, будуть більш толерантними, тоді як правопорушники дещо змінять свою поведінку.

Наступного разу, коли мої вуха проходитимуть чергове випробовування у транспорті по дорозі на роботу, спробоую про це пам'ятати.