"Найбільше масове вбивство в історії". Як домоглися суду над нацистами, що винищили мільйони людей

29 вересня 1947 року розпочався "найбільший процес у справі про масове вбивство в історії". Через сімдесят років головний обвинувач Бен Ференц розповів BBC, як він домігся притягнення до відповідальності 22 убивць.

"Я десь написав, що зазирнув у пекло - думаю, порівняно з тим, що я побачив, пекло було б раєм".

У 2017 році Бен Ференц розповів BBC про жахливі сцени, свідком яких він став у концентраційному таборі Бухенвальд наприкінці Другої світової війни. Цей досвід привів його до роботи обвинувачем на процесах над воєнними злочинцями в Нюрнберзі, де у 27 років він став наймолодшим американським прокурором.

Увага: ця стаття містить деталі воєнних злочинів, які можуть бути важкими для сприйняття.

Американець угорсько-єврейського походження з Нью-Йорка, Ференц вступив до армії одразу після закінчення Гарвардської юридичної школи у 1943 році. Він висадився на узбережжі Нормандії.

Пізніше, працюючи слідчим у справах про воєнні злочини, він став одним із перших американських військових, які увійшли до щойно звільнених нацистських таборів смерті.

Як він розповідав ВВС у 2017 році, він волів не говорити про ті спогади. "Я не люблю багато про це говорити, тому що мені важко контролювати власні емоції".

І все ж навіть у 97 років він міг детально розповідати про побачене.

"Я можу досить яскраво вам це описати, тому що спогад дуже чітко закарбувався в моїй пам'яті. Але водночас ви ніколи не зрозумієте, як це було, тому що людський розум не здатен до кінця осягнути це", - казав він.

Він згадував, як, увійшовши до Бухенвальда, побачив тіла на землі та виснажених до крайнощів в'язнів, які були "скелетами, одягненими в лахміття".

Коли Ференц повернувся до Нью-Йорка у 1945 році, у Пентагоні, штаб-квартирі Міністерства оборони США, його запитали, чи міг би він допомогти з процесами, які відбувалися в Нюрнберзі.

"Сполучені Штати, зокрема, вважали, що Міжнародний військовий трибунал над Германом Герінгом був лише відбитком невеликої частини того, що насправді відбувалося", - казав він.

"І щоб по-справжньому зрозуміти, як цивілізована країна, як Німеччина, могла чинити й терпіти такі звірства, які були скоєні, треба було зрозуміти позицію лікарів, які проводили медичні експерименти, юристів і суддів, які перекручували закон, звісно, есесівців-убивць, які безпосередньо здійснювали вбивства, промисловців, які доводили людей до смерті виснажливою працею. Усе це були окремі групи", - розповідав Ференц.

Йому доручили "взяти представників кожної з цих груп", щоб допомогти пояснити їхні дії. Він полетів до Берліна, де разом із командою приблизно з 50 дослідників шукав у нацистських архівах докази злочинів, скоєних німцями з різних верств суспільства.

Тоді його команда зробила несподіване відкриття.

"Один із моїх дослідників... натрапив на щоденні звіти цих спеціальних винищувальних загонів, завданням яких було без жалю і докорів сумління вбивати кожного єврея - чоловіка, жінку чи дитину, - до якого вони могли дістатися... а також будь-кого іншого, кого вважали або підозрювали в протидії Рейху", - згадував Ференц.

Дослідники знайшли докази вбивств, скоєних так званими айнзацгрупами - мобільними загонами смерті, які слідували за німецькою армією під час окупації нею інших країн. За оцінками, до складу цих підрозділів входили до 3000 німців, які проводили масові розстріли, зокрема в Польщі та Радянському Союзі.

Ференц вважав, що члени айнзацгруп мають постати перед судом у Нюрнберзі, причому кожному слід висунути обвинувачення в масовому вбивстві. Але невдовзі він зіткнувся з перешкодою.

"Такий процес не планували. Я прилетів із Берліна до Нюрнберга, поговорив із генералом Телфордом Тейлором [головним американським обвинувачем на процесах над воєнними злочинцями], і він сказав: "Ми не можемо зараз проводити цей процес, тому що всіх адвокатів уже призначили. Процеси тривають. Пентагон цього не схвалив. Сумніваюся, що він схвалить"", - казав Ференц.

Докази поза будь-яким сумнівом

Однак Ференц був сповнений рішучості: "Я сказав: "У мене тут, у руках, докази масових убивств такого масштабу, якого людство ще не бачило. Ви не можете просто відпустити цих людей". [Тейлор] запитав: "Ви зможете робити це на додачу до іншої роботи?" Я відповів: "Звичайно". І я це зробив... Головним обвинувачем я став випадково".

Він пояснив, як відбирав обвинувачених за певними критеріями. По-перше, вони мали перебувати в полоні, адже "якщо у вас є докази, але немає ув'язненого, у вас немає нічого".

Водночас він не хотів переслідувати лише рядових виконавців.

"Я обрав тих, хто мав найвищі звання, а потім перевірив їхнє минуле за документами нацистської партії, які ми захопили в Берліні. Ті, хто мав докторські ступені або був генералом, отримували пріоритет", - зазначив він.

Навіть тоді він міг притягнути до суду лише невелику частину злочинців.

"Із 3000 людей, які всі були причетні до масових убивств... я вибрав 22. Чому не 28? Тому що в залі суду було лише 22 місця для підсудних. Це абсурд? Звісно, абсурд. Для Германа Герінга та інших було лише 22 місця. Тож ви просто обираєте певну вибірку. Ось і все", - казав він.

Він уже тоді усвідомлював обмеження процесу. "Я ніколи не розраховував і не намагався здійснити правосуддя в широкому сенсі - притягнути до відповідальності кожного злочинця. Практично це було б неможливо".

Ференц ретельно відбирав кожного чоловіка, щоб його команда мала докази вини підсудного, які не залишали б жодних сумнівів.

"У мене був його звіт, цілком таємний, для його командування, де було зазначено, скільки людей він стратив", - казав Ференц.

Хоча він визнавав, що ці звіти могли бути не цілком точними - "вони перебільшували кількість загиблих", - він називав "нісенітницею" позицію захисту, що ці люди лише виконували накази начальства, адже вони виконували накази "з таким ентузіазмом, що хотіли вихвалятися тим, скільки людей вони вбили".

За словами Ференца, всі підсудні не визнали своєї вини.

"Ніхто взагалі не виявив жодних докорів сумління... Ці люди написали найтемнішу сторінку в історії людства. Людей убивали через те, що вони не належали до тієї самої раси, не мали такого самого кольору шкіри та не поділяли ідеологію своїх катів. Я закликав до верховенства права, яке в майбутньому захищало б людей від таких звірств", - розповідав він.

Associated Press назвали цей процес "найбільшим процесом у справі про масове вбивство в історії". Суд визнав 20 нацистських чиновників винними у воєнних злочинах за їхню роль у вбивстві понад мільйона людей. Ще двох підсудних визнали винними в належності до злочинної організації, але виправдали за обвинуваченнями у воєнних злочинах і злочинах проти людяності.

В інтерв'ю BBC Ференц згадав свою промову в суді: "Тут ми розкриваємо факт убивства понад мільйона невинних і беззахисних чоловіків, жінок і дітей. Нашою метою не є помста. Ми також не прагнемо лише справедливої відплати. Ми просимо цей суд підтвердити за допомогою міжнародного кримінального правосуддя право людини жити в мирі та гідності, незалежно від її раси чи віросповідання. Справа, яку ми представляємо, - це заклик людства до закону".

Пізніше він став одним із провідних діячів у сфері воєнних злочинів і відіграв важливу роль у створенні Міжнародного кримінального суду в 1998 році.

Коли у 2017 році його запитали, чого він навчився про природу зла та здатність людини чинити невимовне насильство проти інших людей, він відповів: "Я зрозумів, що війна перетворює звичайних, загалом порядних людей на вбивць, на масових убивць. І це стосується всіх воєн і всіх національностей, і я бачив це в усіх війнах".

Він наголошував, що навіть найжахливіші воєнні злочини чинять не "дикі звірі":

"Це патріоти, які намагаються виконувати свій обов'язок, захищаючи свою релігію, національність або економічну безпеку... Ці злочини чинять не дияволи з рогами. Їх чинять освічені, доброзичливо налаштовані, патріотичні люди".

Ференц вважав, що всі ми маємо "змінювати серця й думки людей, щоб вони розуміли: готовність до компромісу, прагнення порозуміння та співчуття у спілкуванні з людьми, які мають інші погляди, - це не боягузтво".

Він визнавав, що така "перевиховна робота з людським духом" буде довгою і складною. Але від часів Нюрнберга було досягнуто прогресу. "І я кажу: не здавайтеся. Закон завжди кращий за війну".